100 років завершення Першого зимового походу Армії Української Народної Республіки

Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації спільно із Вінницькою регіональною дирекцією Українського інституту Національної пам`яті запланували на період квітня – травня 2020 року низку національно – патріотичних пізнавальних заходів в рамках відзначення в Україні сторіччя Української революції 1917 – 1921 років, а саме – вікового ювілею Першого зимового походу. На жаль, через карантин в Україні ці заходи довелось скасувати. Втім, історію маємо шанувати, не забувати, а отже – ми розпочинаємо низку публікацій до цієї дати.

            Перший зимовий похід - таку назву отримав партизанський рейд Армії Української Народної Республіки під проводом Михайла Омеляновича-Павленка тилами Червоної та Добровольчої армій взимку-навесні 1920 року. Це був єдиний варіант зберегти як саму українську армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення. 

«Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.

            Похід тривав рівно п’ять місяців - з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років - і став однією з найбільш героїчних і успішних бойових операцій часів Української революції 1917-1921 років. Учасники походу подолали більше 2500 кілометрів територією сучасних Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями, провівши понад 50 успішних боїв.

            Передумови походу

            Наприкінці листопада 1919 року рештки Надднiпрянської Армії УНР опинилися у так званому «трикутнику смерті» між Любарем, Чорториєю та Мирополем в оточенні трьох ворожих армій: Червоної, Добровольчої та польської (з останньою на той час тривали переговори, але це жодним чином не гарантувало ненападу польської сторони). Галицька армiя, через замирення Петлюри з поляками, які не полишали надії на поновлення кордонів 1772 року, пiсля 6 листопада 1919 року перейшла в підпорядкування росiйської армії Антона Денікіна. Ще одним чинником, який загрожував  Армії УНР, стала епідемія тифу, яка підкошувала боєздатність підрозділів. У той же час уряди  Антанти відмовилися пропускати до УНР закуплені за кордоном ліки. До цього додалися внутрішні зради на кшталт переходу на бік червоних отамана Волоха, який прихопив із собою військову скарбницю, та низки подібних інцидентів.

            Армія УНР, фактично, опинилася без коштів та постачання, і без жодної перспективи подальшого утримування фронту та ведення бойових дій.

            У таких умовах 4-6 грудня 1919 року в Новій Чорториї відбулася військова нарада. Василь Тютюнник, командувач Дієвої армії УНР, уже тяжко хворий на тиф, запропонував, щоб зберегти армію, пройти боєздатними частинами армії УНР рейдом по українській території, окупованій білими та червоними, а навесні підняти повстання.

Тютюнника підтримав Михайло Омелянович-Павленко.  «Згідно з цією ухвалою, військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати ворожі «тили», комунікацію й засоби зв’язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу нашу, а найголовніше – переховати до наступної весни кадри армії», - писав Омелянович-Павленко у своїх спогадах.

            На початок походу налічувалося близько 5000 осіб,  безпосередньо бойовий склад становив лише 2000 багнетів, 1000 шабель і 14 гармат. 50% загальної кількості складали штаби частин, нестройові частини, обози.

             Учасники походу

Учасники Першого зимового походу були поділені на чотири умовні групи:

            Запорізька збірна група, або Запорізький корпус, з усіма частинами, що до нього раніше входили, за винятком Гайдамацької бригади Волоха, яка на той час перейшла на бiк Червоної армiї.

            Київська збірна група, що складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій, полку Морської піхоти, частин Залізної дивізії та залишків Корпусу Січових стрільців.

            Волинська Збірна група, що складалася з 1-го збірного полку, до складу якого входили й рештки Північної дивізії, 2-го збірного пішого полку, решток 2-ї дивізії («Запорізької Січі»), 4-го полку сірожупанників, 2-го кінного полку ім. Максима Залізняка, кінного полку ім. Гетьмана Мазепи та Волинської гарматної бригади, що утворилася із решток гарматних частин згаданих вище 3-х дивізій.

            3-тя Стрілецька дивізія, або група, до складу якої входили частини тієї ж 3-ї стрілецької дивізії та Спільна Юнацька школа. Очолив Перший зимовий похід Михайло Омелянович-Павленко.

            Також у поході взяли участь відомі діячі армії УНР Юрко Тютюнник, Михайло Білинський, Всеволод Петрів, Марко Безручко, Петро Дяченко, Олександр Загродський, Степан Самійленко, Панас Феденко та інші. Василь Тютюнник піти в похід не зміг – хворий на тиф, він був евакуйований до Рівного, де невдовзі помер. Відмовився від участі в поході і солідарний з галичанами Євген Коновалець та Корпус Січових Стрільців.

            Перебіг походу та основні бої

На початках об’єднана армія УНР вирушила тилами Добровольчої Армії Антона Денікіна в напрямку Козятина – Гайсина – Вінниці – Хмільника, завдаючи несподіваних і відчутних ударів з мінімальними для себе втратами. Цьому сприяв і той факт, що Українська Галицька армія не лише дотримувалася 6-го параграфа угоди з Денікіним, де зазначалося, що вона не воюватиме з військом Петлюри, але й подекуди надавала допомогу зброєю та кіньми. Далі учасники походу взяли курс на Київщину.

            Для денікінців поява у їхньому тилу регулярних українських частин викликала паніку, яка сприяла тому, що за місяць Україну було практично звільнено від залишків Добровольчої Армії Денікіна, які спішно евакуювалися в Крим. Фактично, Перший зимовий похід пришвидшив остаточну ліквідацію Добровольчої армії. 

            Поява Української армії викликала неабияке патріотичне піднесення серед місцевого населення. Учасники походу організували друк листівок, які поширювалися по всій Україні. «Усе населення знало, що Українська армія живе і бореться. Воно готувалося до       нової боротьби з червоними росіянами», - згадував Юрко Тютюнник.

Більшовицьке запілля українське військо проривало кількома колонами, що рухалися різними маршрутами, дезорганізуючи комунікації Червоної армії.

            Маневруючи у ворожих тилах, бійці Української Армії, двічі проривали більшовицький фронт, провівши низку бойових операцій, наскоків, руйнування ворожих установ і засобів комунікації, здобувши кількадесят міст і містечок та захопивши тисячі полонених, в тому числі штаби трьох червоних дивізій.

            Основні бої відбулися під Липівцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьївом і Балтою. Під час походу до Української Армії приєднались повстанча група отамана Гулого-Гуленка, кінна бригада сотника Шепаровича та інші частини зі складу УГА.

            3-4 травня 1920 року рейдуюча Українська Армія перевела остаточний прорив більшовицького фронту в районі Тульчин-Ямпіль. На початку травня Армія УНР звільнила від московсько-більшовицьких загарбників Тульчин, Крижопіль та вузлову станцію Вапнярка на Вінничині.

            6 травня 1920 року поблизу містечка Ямполя на півдня Поділля завершився героїчний Перший зимовий похід.

            Біля села Писарівка передові відділи армії УНР під командуванням генерала Омеляновича- Павленка зустрілись з розвідувальними підрозділами 2-ї Стрілецької дивізії полковника Олександра Удовиченка і вже спільно звільняли Україну.

            А 8 травня 1920 року Армія УНР разом з поляками пройшла урочистим парадом центральною київською вулицею – Хрещатиком.

Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував 4319 осіб, 2100 багнетів і 580 шабель, 81 кулемет, 12 гармат.

            Усі учасники Першого зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень українського війська посідав «безапеляційно перше місце».Подальша доля армії та її провідників була трагічною, як і доля молодої української держави. Однак Перший зимовий похід, без перебільшення, став  найгероїчнішою сторінкою історії воєнного мистецтва часів визвольних змагань в Україні 1917—1921 років.

            Наслідки і значення Першого зимового походу

  1. Армія, якій загрожувало цілковите знищення, не лише була збережена, а й виконала намічену операцію; дух війська, пригноблений невдачами осені 1919 року, знову піднявся.  
  2. Вперше українська армія застосувала партизанські методи боротьби, до того ж із ворогом, який значно перевищував чисельністю та озброєністю. Згодом цей досвід успішно застосовувала Українська Повстанська Армія. 
  3. Завдяки Першому зимовому походові в українській державності не було перерви між роками 1919 і 1920. Елементи державності — влада, населення, територія — всі ці 5 місяців були в руках Української Народної Республіки — в різний час, в різних місцях, але все на території України
  4. Існування армії Зимового походу посилювало позиції українській делегації на переговорах з поляками у Варшаві. 
  5. Зимовий похід сприяв неабиякому піднесенню національної свідомості серед широких мас українського населення. Воно було настільки сильне, що більшовикам у 1920 році довелося змінити свою тактику, підтримавши НЕП та політику «українізації». Послаблення тиску на українство в результаті спричинилося до спонтанного розвитку української культури, що носить назву українського відродження 1920-тих років. 
  6. Нині пам’ять про Лицарів Зимового Походу повертається в суспільну свідомість. Це ім’я з серпня 2019 року носить 28-а окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ. Також на Одещині у місті Ананьїв відкрито перший в Україні пам’ятних із зображенням Залізного Хреста Лицарів Зимового Походу.

 За матеріалами Українського інституту національної памяті

Директор департаменту

ВАСИЛЮК Світлана Михайлівна

 

Адреса: 21100, м. Вінниця,

вул. Театральна, 14

Телефон: (0432) 52-09-92

E-mail: depinformcom@vin.gov.ua

"Гаряча лінія" Департаменту

Телефон: (0432) 52-09-92