-Хотіла стати лікарем ще з дитячих років: сама я з династії медичних працівників. – розповідає Ольга Олександрівна. – Тато й мама працювали у лікарні. Мама ще й досі працює, батька вже, на жаль, немає. Так що я з дитинства з медициною. Враховуючи те, що батьки з лінії батька теж були лікарями, в іншій професії себе не уявляла. Закінчила Вінницький медичний університет ім. М. Пирогова у 2000-му році, в цій лікарні працюю вже 21-й рік. З 2009-го року – в кардіологічному відділенні кардіологом.
Чи так Ви бачили свою роботу під час навчання. Які корективи внесло життя?
-Так. Життя внесло свої корективи в бачення професії. Спочатку було враження, що ти все знаєш, все розумієш, а з досвідом та віком розумієш, що щодня необхідно поглиблювати власні знання та практичні навички. Робота лікаря вимагає постійного оновлення знань, безперервного навчання та удосконалення. Технології не стоять на місці.
І якщо пригадати себе на початку шляху і тепер, то 20 років тому я не уявляла, що Могилів-Подільський матиме таке потужне передове діагностичне обладнання, яке розширює можливості лікарні, і виводить її зовсім на інший рівень діагностичних та лікувальних можливостей. Все йде вперед.
Яких принципів Ви дотримуєтеся у своїй щоденній практиці? Як вдається долати труднощі, що допомагає?
За основу в щоденній роботі керуюся принципом: немає нічого твого, особистого – є те, що потрібно пацієнту. Йому потрібно приїхати до лікаря сьогодні, я прийду сьогодні. Є необхідність залишитися до ранку, ми залишаємося до ранку. У нас немає такого, щоб о 15.20 закінчився робочий день. Ти працюєш стільки, скільки вимагає дана ситуація з пацієнтом. Спочатку – робота, допомога людині, все інше – потім.
-Що потрібно для того, щоб стати хорошим лікарем сьогодні?
-Бажання. Цілеспрямованість. У нас сьогодні багато лікарів-інтернів, і одразу видно по них, хто з них стане справжнім лікарем. Хто з першого дня інтернатури запитує, коли у Вас наступне чергування. А хто питає: коли можна йти додому – і одразу видно, хто ким буде в подальшому. Коли людина стає до практичної роботи, одразу видно чи є та жилка, яка стане основною для нього в професії.
Чи змінилися умови роботи під час пандемії. Чи не хотілося звільнитися?
-Зараз ситуація пішла на спад. Два місяці я пропрацювала в одному з «ковідних» відділень нашої лікарні. Перші два тижні були вкрай важкими для мене. Про звільнення мови не було, тому що наша адміністрація завжди підтримувала, і робить все можливе, щоб було комфортно й добре працювати.
 Важко було, тому що специфіка роботи з цими пацієнтам інша. І у мене, як у кардіолога, були зовсім інші уявлення і про хворобу, і про лікування, і про кардіологічні ускладнення, і про ліки, і про реалії. Та й те, що я сама перехворіла однією з перших у лікарні, теж дало можливість відчути все і як пацієнтці.
Кожний хворий вважає, що він є найважчим. І коли ти відходиш, мовляв, зачекайте, я зараз до Вас підійду, пацієнт вважає, що його покинули,
пригадую випадок, коли в ургентному порядку поступив 60-річний чоловік, з низьким пульсом, було дуже холодно, завірюха. Це якраз про ту ситуацію, що у Могилеві повинно бути своє. Було холодно, дороги замело, обласні фахівці допомогти не можуть – далеко. Консультативну допомогу нам надавали, але в даному випадку цього було замало. Дякуючи командній та фаховій роботі лікарів нашого закладу, вдалося поставити водій ритму, і хворого транспортували до Вінницької лікарні, де йому було поставлено штучний водій ритму, і він досі працює. Пройшли роки, людина живе, і вдячний пацієнт приходить до нас періодично на перевірку.
Такі випадки запам’ятовуються. Або ще: молодий 34-річний хлопець, якого довезли у лікарню з військової частини з біллю у грудній клітині. Ми звикли, що молоді люди серйозно хворіють рідко. Це було на початку березня, його транспортували до Вінницького реперфузійного центру, і йому після обстежень було поставлено 2 стенти. Тому високотехнологічне обладнання, на якому нині почали працювати у Могилів-Подільській ОЛІЛ, – це дуже важливо для наших пацієнтів. Хворі з кардіоваскулярним ризиком (реєстр таких хворих є у нашому кардіовідділенні) тепер матимуть шанс отримати кардіодопомогу швидше, дешевше і на місці. Вже не стоїть питання: чим я доїду, коли я приїду, а хто до мене довідається.
-В день професійного свята що б побажали своїм колегам?
Здоров’я і успіху!
 
 
Возможно, это изображение (2 человека, люди стоят и в помещении)
 
Возможно, это изображение (3 человека и люди стоят)
 
Возможно, это изображение (1 человек, стоит и в помещении)
 
Возможно, это изображение (3 человека, люди стоят и в помещении)
 
 
Спілкувалася Наталія Федорченко, ВОЦГЗ