За результатами рейтингу Regional Doing Business 2018 експертно-аналітичного центру BRDO/World Bank Group, Вінниччину торік визнали найкомфортнішим регіоном для ведення підприємницької діяльності. Найвищу оцінку поставив бізнес, який активно проголосував «за» своїми інвестиціями. 2018-го область залучила 4,5 мільярда гривень, втіливши у життя 34 інвестиційних проекти. Цього року планує реалізувати майже 60, і для цього є всі передумови. Вигідне географічне положення, спрощення надання адмінпослуг, визнання Вінниці як найкомфортнішого міста України і сформований хребет з успішно реалізованих проектів — все це грає на користь інвестиційної привабливості регіону, каже голова Вінницької ОДА Валерій КОРОВІЙ. Єдине «але» — політично-популістські моменти «зверху», які досі змушують тих, хто на місцях, лавірувати в непростому квадраті бажань і можливостей.
— Динаміка приросту інвестицій в основний капітал Вінниччини нині становить плюс 42% порівняно з початком 2018 року. Причому 60% інвестицій — це машини та обладнання, які формують нові робочі місця. Ми реалізували вісім потужних промислових проектів, з яких три найбільш знакові та потужні. Перший — це друга черга виробництва на Миронівському МХП, який розпочали з будівництва біогазового комплексу потужністю у 20 МВт. Він дає можливість забезпечити робочими місцями три тисячі людей. 80% м’яса птиці експортується, а відповідно, валютний прибуток надходить в Україну, зміцнюючи курс гривні.
Другий проект, реалізований спільно з американською компанією DELFI, розгорнувся на території 45-го заводу ще на початку 2018 року. Сьогодні на виробництві працевлаштовано півтори тисячі вінничан. Чому він важливий? Із 2017 року ми відчули стрімкий відтік дешевої робочої сили з Вінниці та області. Постала потреба залучити проект, який дав би можливість швидко працевлаштувати значну частину робочої сили при конкурентній зарплаті. Зараз середня зарплата на підприємстві становить 10 тисяч гривень. Люди зацікавлені працювати на місці, а не їхати на заробітки.
І третій проект — це відкриття заводу холодильного обладнання UBS Group, який до кінця 2019 року надасть можливість створити дві тисячі робочих місць. Це перший інвестиційний проект, який реалізований на території Вінницького індустріального парку. Найближчим часом ми станемо свідками початку реалізації інвестиційного проекту австрійської компанії з виробництва спорттоварів Head та цілої низки суміжних проектів, які зацікавлені в розвитку цієї території. А ми — в інвестиціях — «свіжій крові» у розвиток бізнес-середовища.
«УКРАЇНА — НЕДОКАПІТАЛІЗОВАНА КРАЇНА»
— Яка галузь цікавить інвесторів найбільше і чому?
— Понад 50% інвестицій залучає аграрний бізнес, харчова промисловість та переробка. Це зрозумілий наслідок сучасних тенденцій світового ринку. За нашими оцінками, операційний рівень рентабельності сфери аграрного бізнесу коливається від 50% до 70%, що значно перевищує показники, які ми бачимо в промисловій індустрії. Тому сільське господарство продовжує приваблювати значну частину інвестицій. Другий момент — зростання і спрямування інвестицій у переробку аграрної продукції. І в області реалізовуються два потужних проекти з переробки кукурудзи, сумарною вартістю в 614 млн доларів. Одне виробництв буде під Тростянцем, друге — у Гнівані. Там, до речі, побудують завод із поглибленої переробки кукурудзи потужністю в 600 тисяч тонн на рік. Це найсучасніша технологія, яка дає змогу розчіпляти кукурудзу на білки, амінокислоти, сахарозу... Такі заводи у світі можна перелічити на пальцях...
Але для того щоб залучати інвестиції, одного бажання замало. На фактор інвестиційної привабливості впливає багато чинників. Наприклад, визнання Вінниці протягом чотирьох років як найкомфортнішого міста для життя стало стимулом для підвищення конкурентоспроможності регіону загалом. Тобто промоція грає в плюс. Друге — це наявність успішних прикладів зі світовим ім’ям, таких як Nemiroff, ViOil, Barlinek. Третє — інфраструктура, і це домінуючий чинник, коли йдеться про реалізацію великих проектів. На жаль, у нас тут є проблема, яка опирається на недосконале законодавство в частині регулювання ринку енергетики і газопостачання. Але ми долаємо ці перешкоди і знаходимо діалог із власниками монопольних компаній, які мають стосунок до транспортування газу на території області. Це непросто, але можливо.
— Якщо говорити про залучення інвестицій в аграрний бізнес, чи може цьому посприяти відкритий ринок землі?
— Я обома руками за зняття мораторію на продаж землі. Вважаю, що подальше затягування цього процесу — це диверсія проти української економіки і взагалі прагнення України побудувати сильну економіку. Чому? На Вінниччині 504 тисячі власників земельних паїв — це 1,2 млн га. Із них в оренду віддали 415 тисяч га, щороку 10—15 тисяч га залишається без власників, люди помирають, а знайти спадкоємців не можуть. Зараз прокуратура веде велику роботу, щоб через суд ці невитребувані земельні ділянки повернути у власність громад, бо переважно навколо цієї землі формуються напівкримінальні «оборудки», які дезорганізують саме цивілізований процес обігу землі.
Більше того, якщо провести експеримент і відкрити баланс будь-якої аграрної компанії, яка має в оренді тисячі гектарів землі, то ви будете в шоці. Чому? Компанія, яка виробляє продукти на сотні мільйонів гривень, має нульовий баланс з погляду своїх основних фондів, тому що земля не капіталізована. На Вінниччині 2 млн га сільськогосподарських угідь, із них 1,6 млн га — ріллі. І якщо, за експертними оцінками, один гектар коштує дві тисячі доларів, то ви побачите суму у 120 млрд гривень. Уявіть, щоб наші компанії показали такі баланси! Земля — це той економічний ресурс, який більш вартісний, аніж нафта в Арабських Еміратах. Україна — недокапіталізована країна. Вона не має цивілізованого фондового ринку, приватизації, обігу земельних ресурсів. Усе відбувається в тіні, і це гальмує її реальну можливість посісти достойне місце у світовому економічному просторі.
«ТУРБУЛЕНТНІСТЬ НА РИНКУ ПРАЦІ БУДЕ ПРИСУТНЯ ЩЕ ЯК МІНІМУМ ДВА-ТРИ РОКИ»
— Ви згадували про трудовий ресурс. Які «запобіжники» можуть зберегти «руки» і «розум» в Україні, на Вінниччині зокрема?
— Тривалий час український бізнес був адаптований до низькоконкурентного ринку праці і відповідно — до низької зарплати. Але ситуація кардинально змінилася. Вплинуло два чинники. Це стрімка девальвація 2015 року, коли зарплати в доларовому еквіваленті зменшилися утричі, що спонукало людей виїжджати за кордон і працювати неофіційно. І другий — безвіз. Український роботодавець був не готовий конкурувати з європейським. Уже зараз ми помічаємо, що конкуренція на ринку праці змусила бізнес боротися за «руки» і «розум». За 2018 рік середньомісячна зарплата в промисловості області зросла на 30% (із 7 до 10 тисяч гривень), і це не фініш.
Але турбулентність на ринку праці буде присутня ще як мінімум два-три роки — за умови стабільної ситуації на валютному ринку. Досвід наших колег із Польщі та Словаччини засвідчує, що процес зупинити не можна, але призупинити реально. Як? Коли середньомісячна зарплата в Україні буде в еквіваленті 0,7 ставки до зарплати в Польщі, наприклад. Тобто якщо сьогодні там отримують 700 доларів, то зарплата тут має бути не менша, ніж 500 доларів. Досягти цього можна буде, лише посилюючи конкуренцію на ринку праці, а індикатором ефективності стане повернення людей з-за закордону.
— 2019-го область планує реалізувати майже 60 інвестиційних проектів, але чи вдасться це зробити у рік виборів?
— Як економіст, я не бачу на сьогодні якихось макроекономічних умов, які стримували б розвиток інвестиційного середовища в області. Та нещодавно мав приклад, коли одна компанія вирішила призупинити процес реалізації проекту. Коли розмова перейшла в неофіційне поле, вони пояснили: «Коли ми інвестуємо, то бачимо cash flow і тоді прогнозуємо окупність проекту. Але якщо одні з головних претендентів на головну посаду в країні пропонують опустити ціну на газ у два, а дехто — у чотири рази, то як нам пояснити інвестору, що це просто політична гра?». Інвестори розцінюють ситуацію з погляду макроекономіки. Вони знають, що Україна повинна повернути мільйони доларів зовнішнього боргу, і без співпраці з МВФ, який вимагає підвищення тарифів, цього зробити не вдасться. А відтак це девальвація та ризики. Тому головним викликом були і залишаються популісти, які кидають слова на вітер, не задумуючись, що це може призвести до коливань на місцях, і не тільки у процесі залучення інвестицій, а загалом у розвитку.
Посилання на джерело:
