24 лютого Віталій завіз сім’ю в село, а 25-го вже був у військкоматі.
«Мав бути «Прорабом», але на злагоджені після стрільбищ хлопці сказали: «Майстер», - розповідає військовий.
На цю розмову чоловік погодився лише заради «Хана» і «Лева» - двох земляків. «Про них мають знати». Тепер називає їх «хрещеними». Герої. Воїни…
«Це не було, як кажуть, все життя перед очима… Перша думка: «Чому було не подорожувати? Вкалували на трьох роботах…» А друга: «Нащо були ті садочки? Чого було дітей не носити на руках зранку до вечора? – каже Віталій. - Те, що звуть Бога… Ні. Поранені хлопці звуть маму. Або дружину…У мене дві доньки… Краще мені там лягти, ніж вони прийдуть сюди. Після Ірпеня і Бучі стало ясно, що у них немає нічого людського…»
Про різницю між ними і нами.
Про головне…
Просто. Про те, як ми всі стали інші…
Відео за посиланням: https://fb.watch/flInmWAtQa/