Забезпечення активної участі інвалідів у житті суспільства – девіз 2019 року

Ухвалення Конвенції про права інвалідів у 2006 році стало логічним продовженням багаторічної роботи ООН в цій галузі. А Порядок денний в галузі сталого розвитку до 2030 року, і ряд основних глобальних стратегій в сфері розвитку закріплюють основи діяльності щодо подальшого просування прав інвалідів.

Тема 2019 року: «Забезпечення активної участі інвалідів у житті суспільства - реалізація Порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року»

Тема Дня в цьому році покликана привернути увагу до аспектів розширення можливостей інвалідів в контексті досягнення цілей в галузі сталого розвитку, викладених в Порядку денному на період до 2030 року.

Порядок денний до 2030 року спрямований на досягнення благополуччя для всіх жителів планети. Інваліди можуть внести свій посильний внесок у вирішення цього завдання, включаючи діяльність в сфері пом'якшення наслідків стихійних лих, гуманітарних операцій та містобудування. Уряди, інваліди, організації, що захищають їх права, академічні установи та приватний сектор можуть спільно допомогти в досягненні Цілей в галузі сталого розвитку.

11 червня 2019 року генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш оголосив про початок реалізації Стратегії ООН по інтеграції інвалідів. За допомогою Стратегії система ООН забезпечуватиме систематичний облік прав інвалідів у своїй роботі, що здійснюється як поза Організацією, так і всередині неї, а також зміцнювати довіру інвалідів та їх впевненість в тому, що їх цінують, а їх гідність і права поважають, і що на робочому місці їм будуть забезпечені сприятливі умови для повноцінної і ефективної участі нарівні з іншими.

За оцінками, більше 1 мільярда людей мають якусь форму інвалідності. Це відповідає майже 15% населення світу. Від 110 мільйонів (2,2%) до 190 мільйонів (3,8%) людей 15 років і старше відчувають значні труднощі у функціонуванні. Більш того, показники інвалідності зростають у зв'язку зі старінням населення і зростанням тягаря хронічних порушень здоров'я.

Форми інвалідності можуть бути самими різними. Деякі порушення здоров'я, пов'язані з інвалідністю, призводять до поганого стану здоров'я і значним медико-санітарним потребам, а інші порушення не призводять до цього. Однак усі інваліди мають такі ж загальні медико-санітарні потреби, як і всі інші люди, і, тому, їм необхідний доступ до основних служб охорони здоров'я. Стаття 25 Конвенції ООН про права інвалідів (КПІ) підтверджує право інвалідів на найвищий досяжний рівень здоров'я без дискримінації.

Інвалідність - це медичний стан або серйозно порушена функція організму, що суттєво лімітує або обмежує можливості індивідуума в контексті стандартних норм для окремих груп. Цей термін часто використовується для позначення індивідуальних функцій організму, включаючи фізичні недоліки, сенсорні порушення, когнітивні порушення, інтелектуальні порушення, психічні захворювання, а також різні види хронічних захворювань.

По всьому світу люди з інвалідністю демонструють більш низькі результати щодо здоров'я, більш низькі досягнення в галузі освіти, меншу економічну активність і більш високі показники бідності, чим не інваліди. Частково це пов'язано з тим, що інваліди стикаються з бар'єрами, що перешкоджають їх доступу до послуг, які для багатьох з нас є звичними, таким як охорона здоров'я, освіта, зайнятість і транспорт, а також інформація.

Ці перешкоди можуть приймати різні форми, що стосуються, в тому числі фізичного середовища, законодавства, політики, суспільних відносин або дискримінації.

Люди з обмеженими можливостями наражаються на більш високий ризик насильства:

• Діти з обмеженими можливостями майже в чотири рази частіше піддаються насильству, ніж їхні здорові однолітки.
• У дорослих з деякими обмеженими формами інвалідності в 1,5 рази більше шансів стати жертвою насильства
• У дорослих з порушеннями психічного здоров'я майже в чотири рази більше шансів стати жертвою насильства.

Фактори, які сприяють підвищенню ризику насильства по відношенню до людей з обмеженими можливостями, включають стигму, дискримінацію і невігластво, а також відсутність соціальної підтримки для тих, хто піклується про них.

Факти і досвід показують, що при ліквідації всіх бар'єрів особи з обмеженими можливостями отримують право в повній мірі брати участь в житті суспільства, приносячи йому цілком відчутну користь. Таким чином, бар'єри на шляху інвалідів завдають шкоди суспільству в цілому, а елемент доступності є складовою частиною прогресу і розвитку.

Конвенція про права інвалідів (КПІ) визнає, що наявність бар'єрів є центральним компонент інвалідності. Відповідно до Конвенції, концепція інвалідності еволюціонує «в ході подолання людьми з порушеннями різних поведінкових і екологічних бар'єрів, що перешкоджають їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими».

Доступність і інтеграція - основні права осіб з обмеженими можливостями, які закріплені в Конвенції про права інвалідів, є не тільки цілями, а й передумовами для здійснення інших прав. Конвенція (статті 9, доступність) прагне надати інвалідам можливість вести незалежний спосіб життя і брати активну участь у всіх аспектах життя і розвитку суспільства. Вона закликає держави-учасники вживати належних заходів для забезпечення того, щоб інваліди мали доступ до всіх аспектів життя суспільства на засадах рівності з іншими, а також для виявлення та усунення перешкод і бар'єрів, що заважають доступності.

 

В Україні, починаючи з минулого року почали змінювати систему підтримки людей з інвалідністю. МОЗ разом з іншими міністерствами та громадськістю працює над впровадженням в Україні Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ). Це система, яку використовують в усіх розвинених країнах лікарі, педагоги, спеціалісти з реабілітації та психологи, щоби всебічно зрозуміти стан здоров’я людини й краще спланувати лікування, реабілітацію та створення послуг для людей із хронічними захворюваннями або інвалідністю.

У грудні Уряд ухвалив розпорядження щодо впровадження МКФ (Розпорядження від 27 грудня 2017 р. № 1008-р «Про затвердження плану заходів із впровадження в Україні Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків»).

МОЗ України у травні 2018 року був виданий наказ №981 про затвердження перекладу Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я та Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я дітей і підлітків.

Це здійснено в рамках реалізації Плану заходів із впровадження Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я дітей і підлітків, затвердженого розпорядженням Кабміну від 28 грудня 2017 року № 1008.

Міжнародна класифікація функціонування (МКФ) схвалена усіма 191 членами Всесвітньої організації охорони здоров'я 22 травня 2001 року під час 54-ї Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я. МКФ доповнює іншу класифікацію ВООЗ, Міжнародну класифікацію хвороб 10-го перегляду (МКХ).

Медична модель обмеження життєдіяльності, на якій ще донедавна базувалась українська охорона здоров’я, передбачала розподіл людей на здорових та хворих. Медицина рятувала життя, але не допомагала людині, що залишилась нерухомою, сліпою або з ампутованою кінцівкою, жити далі.

На відміну від цієї моделі, Міжнародна класифікація функціонування зосереджує увагу не на діагнозі, а включає усі аспекти життя людини (розвиток, участь та середовище), і окремо - для дітей і підлітків. Це дозволяє краще планувати лікування, реабілітацію та створення послуг для людей із хронічними захворюваннями або інвалідністю.

Міжнародна класифікація функціонування (МКФ) - це класифікатор, який використовують в усіх розвинених країнах лікарі, педагоги, спеціалісти з реабілітації та психологи. Його використання в Україні є підґрунтям для розвитку системи реабілітації, раннього втручання та інклюзії, для планування заходів соціального захисту, систем компенсації та для розробки і реалізації їх політики. Функціонування та обмеження життєдіяльності через МКФ розглядаються як взаємодія між навколишнім середовищем та станом здоров’я людини, і тому класифікатор створює більш інтегроване розуміння стану здоров’я, надає можливість краще планували лікування, реабілітацію та створення послуг для людей із хронічними захворюваннями або інвалідністю.

МКФ складається з таких основних компонентів:

• Функції та структура тіла (В — англ. Body)
• Активність (А — англ. Activity, пов'язана із завданнями та діями індивіда) та участь (Р- англ. participation — залученість у життєву ситуацію)
• Додаткова інформація щодо тяжкості та факторів зовнішнього середовища.

Головне завдання – зробити процес реабілітації безперервним: від моменту виникнення проблеми зі здоров’ям, що призвела до інвалідності, до максимально можливого відновлення функціонування. Для цього необхідно змінити як процедуру визначення інвалідності, так і послідовність дій, які допомагатимуть людині з інвалідністю максимально адаптуватися до навколишніх умов.

Класифікація, схвалена Всесвітньою організацією охорони здоров'я, не є інструментом оцінювання, навпаки – у МКФ включені усі аспекти життя людини, а не лише діагноз.

Головною перевагою МКФ для пацієнтів є інтеграція фізичних, ментальних та соціальних аспектів їх стану. Діагноз мало що може сказати про функціональні можливості людини. Для прикладу, діагноз «перелом вертлюгової западини» нічого не каже про функціонування людини. В залежності від типу перелому лікування може дати повне відновлення, а можлива ситуація, коли людина не зможе ходити самостійно навіть з найкращою пожиттєвою реабілітацією. Для планування та реалізації втручань потрібно використовувати інформацію про обмеження функцій.

Не менш важливою є рання діагностика та виявлення у маленьких дітей - система раннього втручання. Адже чим раніше виявляється хвороба чи стан, тим простіше лікувати або корегувати. В Україні будуть використовуватись найкращі міжнародні тестові системи для діагностики розвитку дитини і вироблений алгоритм спостереження за розвитком новонароджених з критично низькою вагою (катамнестичне спостереження).

Раннє втручання – це комплексна допомога для сім'ї з дитиною від народження до 4-х років, що має інвалідність, порушення розвитку чи ризик їх виникнення. Система раннього втручання підтримує всю сім'ю, даючи їй навички, необхідні для забезпечення найкращих умов для збереження здоров'я дитини, її розвитку і освіти. Завдяки ранньому втручанню діти і батьки отримують знання, навички, що дозволяють їм ефективно інтегруватися в громади.

Оскільки МКФ є по своїй суті класифікацією, пов'язаною з охороною здоров'я та обставинами, які стосуються здоров'я, вона також використовується в таких областях, як страхування, соціальний захист, праця, освіта, економіка, розробка стратегії соціального та загального законодавства та екологічні зміни. Вона була прийнята як одна з соціальних класифікацій Організації Об'єднаних Націй, на яку посилаються та в якій реалізуються Стандартні правила з забезпечення рівних можливостей для людей з обмеженнями життєдіяльності. Таким чином, МКФ є зручним інструментом для реалізації прийнятих міжнародних мандатів з прав людини, а також національного законодавства.