Лікар з Вінниччини - учасник проекту МОЗ України - «30 лікарів Незалежної України»

 Микола Шевчук з дитинства мріяв стати лікарем, адже виріс у родині медиків – батько все життя пропрацював педіатром, а дідусь був сільським фельдшером.

Мотивацією деяких студентів є лише отримання диплому, але Микола не з їх числа – навчався наполегливо і старанно, щоб не підвести батьків та отримати якнайбільше знань для надання якісної допомоги надалі.  Основним пріоритетом та наснагою лікаря є маленький пацієнт – його здоров'я та майбутнє. Саме тому, за словами Миколи, без задоволення від роботи працювати неможливо.

Тому Микола радить абітурієнтам серйозно подумати та прийняти зважене рішення щодо майбутньої професії, яка вимагатиме найскладнішого навчання та великої самопожертви. А вже як ступив на медичний шлях, то будь кращим, бо лікарі – це ті люди, які повинні змінювати сферу зсередини та сприяти доброму.

Тим більше, що умови для позитивних зрушень є, і головне, вже помітні результати:

-З великим позитивом ставлюсь до реформування, особливо задоволений змінами первинної ланки. Часто користуюсь послугами колег, обслуговую своїх двох діток. Звичайно, є проблеми. Так, реформа не до кінця виправдовує сподівання на третинній ланці. Але вона суперова для батьків, котрі виховують важкохворих дітей. Дороговартісне  лікування, яке включає дуже дорогі препарати та лікарську апаратуру - то все покривається державним коштом. Також тепер батьки не витрачаються на пологи, а це дуже вагомо для молодих сімей. Для лікарів, на жаль, поки що не врегульовано питання оплати праці – багато середнього медичного персоналу, медсестричок йдуть у приватний сектор або їдуть за кордон. Та я вважаю, що якщо фахівці роз'їдуться, то хто ж залишиться лікувати українців? Тому працюю з оптимізмом і вірою у зміни, бо хочу дочекатися часів відсутності питання їхати чи залишатися на батьківщині взагалі, - говорить Микола Шевчук.

Вроджений перфекціонізм та позитивність допомагають Миколі кожного дня творити чудо:

-Коли повертаєш до життя новонароджену дитинку, яка не могла дихати чи мала складні вади, та згодом бачиш очі щасливих батьків, що вітаються на вулиці, просять зробити спільне фото чи передають листівку з вітаннями на свято, – це найкраще, що можна пережити. Я сам відчув батьківство і розумію їх почуття як ніхто, - розповідає лікар.