Як медіа писати про ветеранів та ветеранок

Медіа займають важливу роль у формуванні суспільного ставлення до ветеранів і ветеранок. Подача матеріалу може впливати не тільки на інформованість, а й на рівень поваги, розуміння та довіри в суспільстві. Важливо надавати голос ветеранам та висвітлювати їх історію з повагу й підвищувати усвідомленість суспільства щодо їхнього зовнішнього середовища та проблеми.

Журналістам варто пам'ятати, що ветеранська спільнота — різноманітна. Це люди різного віку, професії, досвіду та життєвих історій. Серед них — які чинні військовослужбовці, які мають бойовий досвід, так і демобілізовані військові, які повернулися до цивільного життя. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветерани війни є особами, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях. До них належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни.

Під час підготовки матеріалів про ветеранів і ветеранок важливо слідкувати етики, точності та поваги до досвіду людини.

• Повага замість ідеалізації

Варто уникати сильної героїзації або спрощених образів. Ветеранський досвід — багатогранний, а повага до людини не потребує пафосу чи ідеалізації. Так само важливо уникати узагальнень і стереотипів. 

• Точність перевірки фактів

мають обґрунтування щодо перевірених відомостей. Не варто використовувати сенсаційні заголовки, виривати слова з контексту або опублікувати неперевірені дані. Якщо йдеться про чинних військовослужбовців, необхідно вирішити питання безпеки та конфіденційності: не розголошувати інформацію про місце служби, підрозділи, маршрути чи інші чутливі дані без погодження.

• Коректна комунікація під час інтерв'ю

Під час спілкування важливо поважати особисті межі людини. Не варто тиснути на співрозмовника або наполягати на темах, про які він чи вона не хоче говорити. Питання про полон, втрату, поранення чи бойовий досвід можуть бути травматичними, тому їх варто поставити лише делікатно й за згоду людини.

Також не слід акцентувати увагу на зовнішності, сімейному статусі чи приватному житті, якщо це не має прямого стосунку до теми матеріалу.

• Інклюзивність і видимість різного досвіду

У матеріалах важливо показати різноманіття ветеранського досвіду. Варто розповісти не лише про публічних або медійних людей, а й про тих, хто працює в громадах, розвиває бізнес, займається освітою, наукою, мистецтвом, спортом чи громадською діяльністю.

Ветеранський досвід не зводиться лише до війни або травми. Після служби люди продовжують професійне й особисте життя, створюють проекти, працюють, навчаються та підтримують інших.

• Самоідентифікація та мова

Важливо використовувати ті терміни й формулювання, які людина обирає для опису себе. Якщо співрозмовниця чи співрозмовник має побажання щодо звернення або формулювання, їх варто потерпіти.

Рекомендується дотримуватися принципів гендерної рівності та коректної мови: ветеранка, захисниця, військова — нормативні й доречні форми сучасної української мови.

• Конфіденційність і безпека

Якщо людина не готова до публічності або є чинним військовослужбовцем, необхідно підтримувати домовленості щодо анонімності. Фото- чи відеозйомка може проводитися без розпізнавальних ознак або з прихованим обличчям. Також не варто публікувати інформацію про родину, місце проживання чи інші особливості даних без згоди людини.

• Як писати про жінок

Жінки є невіддільною частиною українського війська та ветеранської спільноти. Вони працюють у бойових підрозділах, медицині, логістиці, розвідці, управлінні та багатьох інших напрямках. Фокус матеріалів про ветеранок має бути на професійному досвіді, компетенціях, досягненнях, громадській діяльності та житті після служби.

Водночас важливо знати, що жінки-ветеранки можуть стикатися з додатковими викликами — зокрема недостатньою видимістю, упередженнями або бар'єрами в доступі до підтримки.

• Як писати про ветеранів та ветеранок із інвалідністю

Варто уникати стигматизуючих формулювання та утворення ветерана з інвалідністю через травму чи посттравматичний стресовий розлад. У центрі історії має бути людина — її досвід, професійність, життя після служби, погляди та діяльність, а не лише поранення чи інвалідність. У матеріалах важливо використовувати коректну лексику: «ветеран/ветеранка з інвалідністю», «людина з порушенням зору/слуху». 

Не варто фотографувати або знімати ампутації, протези чи інші видимі наслідки поранень без чіткої згоди людини. Такі деталі можуть бути дуже особистими, тому дозвіл на зйомку чи публікацію потрібно обговорювати заздалегідь.

Більше про те, як писати про ветеранів та ветеранок у посібнику Українського ветеранського фонду: https://veteranfund.com.ua/wp-content/uploads/2023/09/how_to_write_about_veterans.pdf