Налаштування доступності 
Пошук
26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з того дня, коли ядерна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції розділила життя мільйонів людей на «до» і «після», а назва маловідомого на той час українського містечка стала синонімом трагедії всесвітнього масштабу.
Вже 35 років Україна живе з болем Чорнобиля. Щороку Україна і світ згадує катастрофу, яка назавжди змінила життя кожного з нас.
Кількість постраждалих від наслідків аварії ще й досі визначають лише приблизно, а число загиблих від радіації, за оцінками незалежних експертів, сягає 600 000 осіб.
Напередодні 35-х роковин трагічних подій ліквідатори наслідків аварії, журналісти та громадські діячі з Вінниччини здійснили ознайомчий візит до Чорнобиля. З дозиметром в руках, по безпечному маршруту, під чітким керівництвом гіда, вінничани досліджували «зону відчуження».
Одна лише думка про подорож до Чорнобиля та легендарної Прип'яті викликала водночас цікавість та «мороз по шкірі», адже це ті місця, де кожен може на власні очі побачити наслідки найбільшої катастрофи в історії ядерної енергетики!
Прип'ять вабить туристів з усього світу своєю містичністю та важкою історією. Відвідати місто-привид хоча б раз у житті варто кожному, аби під іншим кутом зору подивитися на так зване «звичайне життя».
Зовсім інший мотив візиту у вінничанки Олени Коваль – колишньої жительки Прип'яті, яка у восьмирічному віці назавжди виїхала звідти, відразу після аварії, а повернулася у до болю рідні місця, вперше, через 35 років.
«Ось на цих машинках я каталася під час прогулянки з дідусем», — ділиться спогадами, коли проходимо колишній міський парк розваг.
Покинуті, з’їдені іржею дитячі автомобілі, наче вчора пофарбоване в жовтий колір оглядове колесо, гойдалки та іграшки, газетні кіоски й автомати газованої води, самотні вікна у колись 50-тисячному місті Прип'ять наче дивляться тобі в саму душу…
Але про все по порядку.
10:29 – прибули на «КПП Дитятки».
Перевірка паспортного режиму. Інструктаж.
Переїхали кордон між «зоною відчуження» та зовнішнім світом.
Ліквідатори – це особлива когорта людей. Кожен із цієї когорти пройшов свою атомну Голгофу, підписавши розписку про нерозголошення надважливої державної таємниці. І кожен того дня подумки перемістився на машині часу в події 35-річної давнини. Хтось проїжджав біля свого робочого кабінету в районній поліклініці, хтось намагався заглянути в вікна своєї колишньої домівки…
Унікальних локацій у зоні дуже багато: сама ЧАЕС з новим укриттям над 4-м реактором та величезними градирнями, військовий об’єкт – радянська загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга» для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет, десятки закопаних колишніх сіл, і власне, сама легендарна Прип'ять – епіцентр чорнобильського туристичного міфу. Вщент розграбоване мародерами місто, в якому щороку дедалі більше зелені, а поміж кістяками будинків бродять їжаки, зайці, лисиці, вовки, коні Пржевальського, олені та лосі… Так природа демонструє свою незбагненну силу й здатність, навіть після страшної катастрофи, відновитися та відвоювати в людини своє.
Чорнобиль – це проблема, що торкнулась майже кожної української сім’ї та всього світу. А ще — це найбільша світова катастрофа з епіцентром за 100 кілометрів від Києва. Відвідування «зони відчуження» має носити не туристичну, а просвітницьку місію. Це аспект, який необхідно повернути у поле свідомості суспільства. Бо чи знаємо ми достатньо про минуле, сучасне й майбутнє Чорнобиля? Що розкажемо про нього наступним поколінням та як нам говорити про нього зі світом?
16:25. Подвійний дозиметричний контроль опромінення, на моніторі блимає напис «чисто», і учасники туру покидають «зону відчуження», сповнені вражень і точно інакші, ніж перетинали її кордон вранці.
Попереду - 333 км дороги до рідного дому і тонна переосмислень та усвідомлень. Усвідомлень того, що ми живемо, дякуючи людям, які не допустили непоправного. Низький уклін, світла пам'ять і шана всім тим, хто боровся зі страшною бідою, хто віддав найдорожче – власне життя.
