Видатні українці про роль Михайла Драгоманова для розвитку українського інтелектуального руху

Інформаційні матеріали до 180-річчя від дня народження

Михайла Драгоманова

Михайло Грушевський «Місія Драгоманова»

«Чим став Михайло Драгоманов в історії українського відродження, він став завдяки громадській місії за кордоном, що засудила його на гірке емігрантське життя – але заразом поставила в спеціально корисні з деяких поглядів і заразом незвичайно відповідальні політично-громадські обставини. Визволила його з-під тиску царського режиму, з місцевої буденщини і кружківщини, з-під цензурної езоповщини, призначивши на позицію відповідального представника всього поступового українського життя перед культурним світом. Винесла на становище, що змушувало його протягом цілого ряду літ напружувати свою енергію і всі засоби інтелекту, аби нагадувати широкому культурному світові в найтемнішу добу українського життя, що Україна живе, не вмерла – і не вмре, незважаючи на всі царські гнобительства і проскрипції. Засудила його приймати на себе удари, інсинуації й знущання, звернення проти сеї «проскрибованої України» (читай: «забороненої України». – О.Р.), відбивати їх, відповідати доказами і виявами позитивних, поступових, загально вартісних прикмет українського руху. Над українським же життям, всю тяжку, задушливу, деморалізаційну пору, настановила громадську контролю от сеї всеукраїнської заграничної експозитури (агентури. – О.Р.), – Драгоманова і його гуртка, – що витягала українство з манівців провінціалізму та опортунізму на широкі шляхи світового культурного руху і змушувала орієнтуватися на перспективи загального політичного і соціального визволення».

Іван Франко «Галицьке українофільство»

«...Що Драгоманов вів у Галичині пропаганду, того не заперечуємо, але мусимо зауважити, що вів у 1873 і 1874 роках за допомогою «Правди», тобто єдиного у той час українофільського органу. ...А по-друге, подивімся, що то за звір та драгомановська пропаганда? Це ні більше ні менше як пропаганда саме ідеї національної окремішності України і необхідності, щоб українська інтелігенція служила українському народові саме своєю інтелігентністю, тобто своїм розумом, наукою. Цією однією ідеєю проникнуті всі його праці, видані в Києві, Львові, Відні, Женеві, Флоренції, Парижі, Петербурзі, Москві».

Олександр Шульгін «Драгоманов і батько»

«Драгоманова обвинувачують, що він був федераліст, не розуміючи того, що для реального політика другої половини 19 віку це був максимум вимог; треба пригадати диспропорцію між всесильною імперією та кволим українським рухом, в якому поза кількома видатними діячами панувала аморфна маса селян і зросійщені дощенту міста… Зрозуміло, що він прагнув свободи в імперії; це була передумова поширення української національної ідеї в масах. Як це не дивно серед сучасної молоді, але самостійниками бути навчив нас якраз Драгоманов, а не Міхновський. Своєю освітою, своєю красномовністю, своєю боротьбою проти росіян і малоросів, які абсолютно нехтували Україну, він усім нам імпонував. Дальші висновки з його ідей не тяжко було зробити. З Драгоманова вийшов і Єфремов, і Грушевський, і Чикаленко, і Симон Петлюра. Його іменем і його ідеями були перейняті й активні діячі кінця 19 віку».

Леся Українка «Лист до Михайла Драгоманова» (27 жовтня 1892 року, Колодяжне)

«Вашу «Віру» ми отримали. Вона мені сподобалась однаково, як і «Швейцарська спілка». Мені здається, що з усіх пишучих українців тільки Ви вмієте писати таким простим популярним складом без жадного туману в ідеях і мові. Я ще не пробувала читати чогось подібного з людьми, але говорити траплялось не раз, і мені здається, що такі теми людям і цікаві, і зрозумілі здавались. Читати самостійно чогось поважнішого наші люди не дуже-то люблять, бо взагалі страх мало звикли до самостійного читання, та й мало між ними добре читаючих, страх як мало. Є багато таких, що по 3, по 4 роки до школи ходили, проте читати ледве-ледве тямлять, а жінки і зовсім не вміють читати ні одна, і вчитись не хотять: «Пощо нам теє?» Проте слухати, як хтось читає, жінки більш охочі, ніж чоловіки, врешті, може, се мені так здається, бо взагалі більш приходиться мати діло з жінками. Читаємо більш белетристику, бо добрих популярно-наукових книжок у мене дуже мало, та й взагалі їх у нас мало. Найбільш мені приходилось завважати брак книжок по історії, своїй і чужій, а їх би читали напевне, тільки треба знати, як писати... Після історичних книжок теж бракує добрих перекладів святого письма... Дуже тяжко писати книжки для людей, позбавлених навіть початкової просвіти, як-от наші. Але я думаю, що наші люди з натури дуже розумні, бо їх навіть наші волинські школи не можуть дурнями зробити, а вже, здається, для сього не мало прикладається роботи».

Лист до Ольги Кобилянської (29 квітня 1899 року)

«Не робіть собі такої великої іллюзії з моєї «широкої освіти». Запевне менше знаю, ніж Ви, бо навіть жадних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тілько до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себ-то вчилась тілько того, що мені подобалось, а читала все, запорву, без жадної заборони. Правда, корректив був в особі мої матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя і т.и. Колиб він був жив довше, то може б з мене вийшло шо ліпше, ніж є тепер, а так – буде що буде!».

Сучасні дослідники про вплив Михайла Драгоманова на формування нації

Оксана Забужко «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»

«Коли символом доби продовжує залишатись ім’я імперського міністра Валуєва, а не «своїх» дворянських інтеліґентів, засновників київської Старої Громади – М. Драгоманова (чия вимушена еміґрація на Захід, хоча й обмежила його вплив на сучасників у Росії, дає, проте, підстави розглядати його як фактично першого європейського амбасадора політично ще неіснуючої України, а заразом і першого її «соборного» ідеолога) та В. Антоновича (про чий дім у кінці 1870-х київський ґенерал-губернатор М. Чертков заявляв: «Украинский вопрос окончится только тогда, когда я с корнем уничтожу эту хибарку на углу Кузнечной и Жилянской улиц»), – то це знак, що ми й далі ... лишаємося втягнені у виробництво репресивних, колонізаторських дискурсів.

... М. Драгоманов – за обережним визнанням сучасного дослідника, «чи не найзначніша постать після Шевченка в українській суспільній думці XIX століття» (NB: а якщо … обмежитися суто інтелектуальною історією, то либонь-таки й найзначніша…), мислитель воістину органічної … несумісности з будь-яким (не лише російським!) імперським дискурсом, – завжди був, що для Російської, що для радянської імперій, «політично неблагонадійним», або, як назвав його ще Александр II у спеціальному додатку до Емського указу, – «положительно опасным в крае агитатором». Так він і лишився для постколоніальної культури «не в фокусі». Тих кілька коротких інтерлюдій, що випали драгомановським студіям у періоди політичного «потепління» (у 1920-ті, коли його безуспішно пробували виставити попередником українського марксизму, та в 1960-ті, коли його, не менш безуспішно, «реабілітовувано» під личиною борця з «українським буржуазним націоналізмом»), не встигли забезпечити сьогоднішній гуманітаристиці ґрунту для розуміння масштабу цієї постати. Завдання є тим більш нелегке, що з Драгоманова був системний мислитель …

...Політичних мислителів його класу в Росії після смерти Герцена не було, і вплив його ... із сучасної свідомости ... випав. А вкупі з ним обвалилася ... й ціла будова, – і Леся Українка зосталась «духовною сиротою».

Сергій Плохій «Брама Європи»

«Конфлікт поколінь між українофілами та прихильниками малоросійської ідеї переріс у культурну та ідеологічну війну, оскільки Емський указ радикалізував українофілів. Це особливо стосується Михайла Драгоманова, який, звільнений зі своєї професорської посади, знайшов притулок у Швейцарії. Драгоманов оселився в Женеві, де створив низку праць, що зробили його найвпливовішим українським політичним мислителем XIX століття. Він був також першим, хто сприйняв соціалістичні ідеї. У 1880-ті роки він виступив з ідеєю окремішності українського народу і висунув ідею європейської федерації, до складу якої входила б і Україна. У певному сенсі він повернувся до ідей, висловлених Костомаровим у «Книзі буття українського народу». Федерація, що її пропонував Драгоманов, була, однак, не слов’янською, а загальноєвропейською. У працях Драгоманова український рух відійшов від шоку, спричиненого знищенням Кирило-Мефодіївського братства, і почав знову думати про політичні цілі та наслідки своєї культурної діяльності. Драгоманов був також першим політичним мислителем, чиї ідеї мали сильний вплив на події в австрійській Україні».

Ярослав Грицак «Нариси з історії України: формування української модерної нації»

«Найбільш послідовне вираження курсу на поєднання соціалізму з національною справою знайшло у політичній думці іншого лідера Київської громади Михайла Драгоманова. Йому належала відома формула, що «по обставинам України, тут плохий той українець, що не став радикалом, і плохий той радикал, що не став українцем». Погляди Драгоманова були далекі від ортодоксального марксизму. Він не визнавав положення про те, що економічний фактор визначає розвиток суспільства, рівно ж як і думка про диктатуру однієї партії чи одного класу була йому чужа. У своїй діяльності він розвивав положення європейського анархічного соціалізму, який у центр уваги ставив свободу особистості. Практичною реалізацією цього ідеалу, на думку Драгоманова, було широке впровадження федеративних та самоуправних принципів на всіх рівнях функціонування суспільства – від сільської громади аж до державного управління. Політичним ідеалом Драгоманова була така побудова суспільства, яка наближалася до державного ладу Англії і Швейцарії. Його позиція різко відрізнялася від поглядів російських народників: він відкидав їхню ідеалізацію російської общини та терористичну тактику. Революційному нігілізму народників він протиставив іншу формулу, яка стала моральним імперативом для наступних поколінь українських діячів: «Чиста справа потребує чистих рук». Український соціалізм у драгоманівській версії став головною ідеологією українського руху у другій половині XIX – початку XX ст.».

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті