Вирішення спорів, пов’язаних із орендною платою за земельну ділянку

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» (далі – Закон) відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону визначено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов’язаний  використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із абзацом четвертим частини першої статті 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами першою та другою статті 21 Закону визначено, що орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Абзацом п’ятим частини першої статті 24 Закону визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до абзацу сьомого частини другої статті 25 Закону орендар земельної ділянки зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Пунктом «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

У пункті «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати. Аналогічне положення міститься і у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Спори, пов’язані з орендою землі, у тому числі, ті що стосуються орендної плати за земельну ділянку, відповідно до статті 35 Закону вирішуються у судовому порядку. Частиною першою статті 32 Закону передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.