Налаштування доступності 
Пошук
Про розуміння необхідності збереження генетичного фонду Землі свідчить підписана у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Програма дій "Порядок денний на ХХІ століття", в якій йдеться про необхідність вживати термінові заходи для збереження і захисту генетичних ресурсів, видів і екосистем. З того часу діяльність із збереження біорізноманіття стала предметом міжнародного права.
Робота із збереження біорізноманіття здійснюється за принципом збереження еконіші кожного певного виду – екосистеми, де даний вид зростає або перебуває.
Серед багатьох загроз збереженню розмаїття видів слід назвати розорювання степових та лучних ділянок природної рослинності, вирубування лісів, загачування русел річок, висушування болотних комплексів.
Суттєвою загрозою також залишається інвазія – поява чужорідних, агресивних видів з інших екосистем та їх подальше неконтрольоване розмноження, що може привести до хвороби і, навіть, до знищення певної екосистеми. Це ми бачимо на прикладі дерев, комах, трав, мікроорганізмів. Прикладом чужорідних рослин – агресорів є амброзія, борщівник Сосновського та клен ясинолистий. У цьому зв'язку варто згадати Картахенський протокол про біобезпеку (окремі угоди про те, як необхідно вести господарську діяльність, щоб вона не супроводжувалась інвазією, а також контроль за поширенням генетично модифікованих організмів), який є невід'ємної частиною Конвенції про біорізноманіття.
До порушення природної рівноваги та деградації екосистем призводить зміна природних комплексів, особливо степових та лучно-степових ділянок, шляхом заліснення, в тому числі породами не типовими для даних територій – сосна кримська, акація біла, сумах, що призводить до зникнення ряду рідкісних степових видів – вишні степової, мигдалю, ковилів. Сьогодні це питання особливо актуальне, оскілки в області реалізується програма по розширеному відтворенню та раціональному використанню лісових ресурсів.
На природне різноманіття водойм суттєво впливають ставки, особливо з відкритими плесами, без рослинності та щорічним спуском води, науково необґрунтована інтродукція окремих видів риб у водойми області (товстолоб, білий амур). Найкращим вирішенням цієї проблеми було б будівництво ставків для риборозведення на дериваційних каналах, в стороні від основного русла річки.
Хоча, слід зазначити, що після довгострокового процесу висушування водно-болотних комплексів, штучно створені водойми сприяють поширенню водно-болотних птахів та позитивно впливають на збереження біорізноманіття За останні роки зросла в області чисельність лебедя-шипуна, великої і малої білих чапель. Проте, це стосується водних об’єктів, частина яких покрита заростями та водно-болотною рослинністю. Водойми, на яких переважають відкриті плеса, як правило, мають низький показник біорізноманіття.
Серед антропогенних чинників, які впливають на збереженість біологічного і ландшафтного різноманіття, також слід відмітити розорювання прибережних захисних смуг малих річок, що призводить до їх зміління і, навіть, до зникнення.
Серед задач, що стоять перед областю в галузі діяльності із збереження видів, – надання заповідного статусу територіям, багатим на біорізноманіття, типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам, середовищам існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин. До цього переліку можна віднести й оздоровлення басейнів річок, зокрема шляхом встановлення на місцевості меж захисних прибережних смуг, особливо крутосхилих ділянок; впровадження заходів щодо збереження водно-болотних угідь, посилення їх водозахисної та водорегулювальної здатності.
Одним із напрямків роботи в даній галузі є боротьба з поширенням чужорідних (інвазійних) агресивних видів та контроль за поширенням генетично модифікованих організмів.
Актуальним в даному напрямку природоохоронної діяльності є розуміння корисності всього живого й необхідності його збереження. Адже у природи немає поняття "бур'ян" або "некорисний вид". Кожний вид є цінним, якщо він займає свою природну нішу. Поважати й оберігати треба не тільки рідкісні види тварин і рослин, а й ті, що здаються нам звичними і простими.
Природні комплекси Вінниччини доволі різноманітні. Лісові масиви, степові ділянки, лучно-болотні та водні екотопи, мальовничі ландшафти Побужжя та Придністров'я. У природному стані залишилися ділянки вздовж річок, неосушені болота, торфовища, вершини горбів, де збереглася лісова, степова, лучна і водно-болотна рослинність. Площа таких ділянок становить до 5% площі території області.
В області проводиться систематична робота із охорони таких територій та включення їх до природно-заповідного фонду України. Сьогодні ми маємо 420 заповідних об'єктів, загальною площею понад 62 тисяч гектарів, що становить 2,35% від загальної площі області. Тільки у 2017 році створено 6 нових заповідних територій місцевого значення. В області ведеться список регіонально рідкісних видів тварин і рослин.
Актуальним завданням сьогодення у справі збереження видів є створення єдиної системи територій, що забезпечують збереження та відновлення довкілля. Називається така система територій екомережею і складається із ділянок відносно недоторканої природи, де тварини і рослини практично позбавлені впливу людини (ядра екомережі), та території, якими ці ділянки сполучаються між собою (екологічні коридори). Наприклад, ядрами екомережі можуть бути два ліси, а коридором – річка, що протікає між ними. Такі локальні системи поєднуються у більші, котрі в свою чергу формують глобальну екомережу. Екологічна мережа - це той мінімум, який ми лишаємо живим істотам Землі, і який обов’язково має бути звільненим від впливу господарської діяльності людини.
Ідею Європейської екомережі вперше було запропоновано у 1993 році на конференції в Маастріхті, вона органічно увійшла у Всеєвропейську стратегію збереження біотичного та ландшафтного розмаїття, схвалену Конференцією міністрів охорони довкілля 55 європейських країн в Софії в жовтні 1995 року. До числа цих країн належить і Україна.
Серед заповіданих територій Вінниччини можна згадати:
Національний природний парк «Кармелюкове Поділля», ліси якого характеризуються виключним багатством дендрофлори. Парк уособлює природу Південного Поділля, де типові ландшафтні і біотичні комплекси вбирають в себе значну кількість субсередземноморських та південно-східних елементів, які тут перебувають на північній та західній межах поширення.
Регіональний ландшафтний парк «Мурафа», на території якого зростають переважно лісові та степові види. Серед них рідкісні, занесені до Зеленої книги України: мигдаль низький, дуб черешчатий, кизил, а також угрупування грабово-дубового лісу з дуба черешчатого плющевого, угрупування грабово-дубового лісу волосистоосокового та грабово-дубового лісу яглицевого. Серед фауни зустрічається вівсянка очеретяна, очеретянка лучна та кобилочка солов’їна.
Регіональні ландшафтні парки «Середнє Побужжя» та «Немирівське Побужжя». Окрасою парку є перекати русла Південного Бугу з порогами, що формуються в тих місцях, де на поверхню річки виходять кристалічні породи Українського щита. Рослинний покрив представлений широколистяними лісами та ділянками степової рослинності.
Серед ендемічних та реліктових видів – берека, льон бессарабський, молочай багатоколірний, цибуля подільська, а також представники флори, що потребують особливої охорони: адоніс весняний, лілія лісова, підсніжник звичайний, косарики черепичасті, черевички зозулині, гніздівка звичайна, любка дволиста, зозулинець шоломоносний. Усі вони занесені до Червоної книги України.
Регіональний ландшафтний парк «Дністер», який є природним екологічним коридором, що поєднує величезне розмаїття видів флори і фауни.
Згарський загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення розташований у долині річки Згар, де збереглися у природному стані водно-болотні угіддя. Зростають сальвінія плаваюча, зозулинець блощичний. Зустрічаються ходуличник, колпиця, коровайка, скопа, орлан – білохвіст, горностай, видра річкова, які занесені до Червоної книги України.
