«Я хочу побажати всім медичним працівникам бути милосердними, тому що крапля милосердя означає більше, ніж океан розуму»

В руках у молодої вродливої жінки майоріли червоні троянди, очі світилися святковістю і, впевнена, гордістю за свою професію. Ми розговорилися.

Скажіть, будь ласка, скільки років Ви у професії?

-Прийшла я в професію після закінчення Могилів-Подільського медичного училища в 1982 році, і почала працювати у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії дитячої обласної лікарні медичною палатною сестрою. – пригадує Галина Василівна. – Виходить, що вже 39 років.

Чи так Вам бачилася професія: під час навчання і вже коли почали працювати. Щось змінилося?

• Так, уявлення професії та реалії роботи – це різні речі. В училищі я думала: ось прийду на роботу, буду працювати, робити уколи, давати пігулки, ставити крапельниці хворим діткам. А на практиці робота виявилася набагато ширшою, багатогранною. І вже, працюючи, я сама в собі розкрила нові якості, і професія особисто для мене стала моїм призначенням. Чесно кажучи, сама не чекала, що буду такою милосердною, і я щиро бажаю усім людям, по-перше, бути здоровими, а по-друге – бути милосердними.

Окрім обов’язків старшої медичної сестри хірургічного відділення №2 обласної дитячої лікарні,  Галина Василівна  є координатором виїзної мультидисциплінарної команди з надання паліативної допомоги області та м. Вінниці:

• Працюючи з «паліативними» дітьми, намагаюся усіма можливими шляхами, зв’язками, дзвінками  допомогти батькам цих дітей, так як їм важко наодинці боротися з невиліковною недугою дітей. Ці діти страждають від болю, мають вроджені вади розвитку, хворі на ДЦП, тому  важливим для мене є кожна можливість підтримати, допомогти таким пацієнтам навіть в елементарному – скажімо, отримати безкоштовно памперси чи ліки, підтримати психологічно.

 По Вінницькій області більше ніж 500 дітей, яким надається паліативна допомога, у самій Вінниці таких дітей на обліку є більше 100-а. Саме в паліативній допомозі працюю з 2015-го.

 Не було бажання піти, змінити місце роботи?

 Ні. Однозначно ні. Навіть зараз, коли карантин, і ми призупинили виїзди. Я консультую людей он-лайн, ми разом з активними батьками цих дітей створили групу у вайбері «ДЦП-Вінниця». Таким чином, батьки мають змогу спілкуватися, що дуже їх підтримує психологічно, спеціалісти діляться важливою інформацією стосовно різноманітних проектів, курсів реабілітації та роботи лікувальних закладів під час пандемії. Наша команда допомагає скоординувати, де можна знайти лікаря, чи ліки отримати, коляски інвалідні.

 Свого часу я допомогла коляску отримати одній дитині. На жаль, її вже немає в живих, – не стримує свого хвилювання та сліз Галина Василівна. – До всіх я ставлюся не байдуже.

 Телефонує мамочка одна, – веде далі Галина Василівна. – Немає мого Павлуші, каже. Я пішла на похорон. Я завжди стараюся якось підтримати…

 От і зараз телефонують: потрібно, щоб лікар прийшов, послухав дитину... Вони для мене – як члени однієї великої сім’ї, де я виконую маленьку роль «опікуна». Адже «паліативна допомога» спрямована на покращення якості життя пацієнтів та їхніх сімей, які зіткнулися з проблемами невиліковного захворювання. І в першу чергу направлена на запобігання та полегшення страждань хворої дитини, ранньому виявленню, лікуванню болю та інших фізичних симптомів. Важливим при цьому також є   надання психосоціальної і духовної підтримки. Саме слово з  латинської перекладається як pallium-покривало, плащ.  Отож,  я  для них, мабуть, і є цей «плащ», «покривало»  – зізнається Галина Ніжньовська.

–       У цієї категорії мам також досить поширеними є проблеми з чоловіками. Тому що чоловіки – не дуже сильні, жінки сильніші. Дуже часто, коли в сім’ї народжується дитина-інвалід, з вродженими вадами, жінка-мама залишається з цією проблемою наодинці. Батьки часто не витримують такого випробування, і йдуть з сім’ї. На жаль, є жінки, які і без дому залишаються, і їдуть до матерів жити.  Ми їм також допомагаємо безкоштовно знайти юриста, адвоката. В однієї з таких мам двоє дітей на руках, одна з яких – невиліковно хвора.  Тому намагаюся їй допомогти – всім чим можу. Якусь виписку взяти, скажімо у лікарні, щоб така мама не їхала за нею. Дякувати Богу, всі, хто знає, чим я займаюся, ще ніхто у допомозі не відмовив.

У Вас дуже непроста робота, і фізично, і морально виснажлива. Як Ви відпочиваєте, як відновлюєте сили?Чесно кажучи, на хобі немає часу. Я завжди працюю. Кожного дня я на роботі. По суботам чергую в анестезіології та інтенсивній терапії. Чергування беру тому, що не можу без роботи, в якій я 35 років пропрацювала: тут я народилася як фахівець, це моє. В 2017-му році   наш директор Василь Васильович Паненко призначив на посаду старшої медичної сестри, та я все одно не можу покинути свій перший колектив, він для мене також є рідним, і я знаю, що моя присутність у роботі дуже їм допомагає.

Щоб Ви побажали своїм колегам?

По-перше, здоров’я. Я також хочу побажати всім медичним працівникам бути милосердними, тому що «крапля милосердя означає більше, ніж океан розуму». Вважаю, що саме ця риса є головною для медика. Щиро Дякую Паненку Василю Васильовичу за довіру, за можливість працювати в цьому напрямку. На початку роботи з такими дітьми бажаючих було достатньо. Мрію створити свій благодійний фонд, та не маю такої можливості. Щоб надавати допомогу всім тим, хто її потребує. Але ще все попереду, і перші кроки з організації такого фонду вже робляться.