Обличчя турботи: Лариса Верещака

Вона добре знає, що таке біль. І ще краще — як його полегшити.

Лариса Верещака — медична сестра перев’язочна Клінічного високоспеціалізованого хірургічного центру з малоінвазивними технологіями Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова. У професії — понад 25 років. І весь цей час поруч із пацієнтами — у найвразливіші моменти їхнього життя.

Її шлях у медицину розпочався зі звичайного села Ширмівка на Вінниччині. Після навчання у Погребищенському медичному училищі вона прийшла працювати у відділення абдомінальної хірургії онкодиспансеру. Саме там сформувалося головне — витримка, уважність до деталей і вміння бути поруч не лише як фахівець, а як людина.

З 2007 року Лариса працює у лікарні ім. Пирогова. Тут вона не просто виконує свою роботу — вона постійно вчиться і розвивається. Однією з перших в області почала впроваджувати сучасні підходи до догляду за стомованими пацієнтами, а згодом стала консультантом і наставницею для колег та пацієнтів.

У нашій роботі важливо не лише лікувати, а й навчити людину жити далі — з новими обставинами, але з гідністю», — говорить вона.

З 2018 року Лариса проводить навчання у школі стомованого пацієнта — пояснює, підтримує, допомагає прийняти зміни і повернутися до життя.

Повномасштабна війна змінила медицину. І змінила її роботу також. У 2022 році Лариса Верещака почала глибше вивчати сучасні підходи до лікування ран — тих, які сьогодні бачать українські медики щодня. Вона пройшла спеціалізоване навчання, стажувалася у клініці в Бельгії, опанувала європейські практики та новітні методики.

Ці знання одразу стали практикою — у роботі з пораненими військовими.

«Коли почали надходити перші поранені, ми розуміли: потрібно вчитися ще швидше. Бо від цього залежить якість життя людини після травми», — каже медсестра.

Сьогодні її робота — це не лише перев’язки. Це комплексний догляд, відновлення, підтримка. Це щоденна тиха боротьба за одужання кожного пацієнта.

Паралельно — волонтерство, допомога військовим, навчання колег.

За свою працю вона неодноразово відзначена нагородами. Але найважливішим результатом вважає інше:

«Коли пацієнт, який не вірив, що зможе, — повертається до життя. Це і є найбільша нагорода».

Це історія про професію.  І про силу — тиху, щоденну, справжню.