Обличчя турботи: Катерина Антонова

Катерина Антонова — медична сестра, для якої професія стала не просто вибором, а життєвим покликанням, сформованим ще в дитинстві.

Народилася 22 листопада 1965 року в селі Карбівка Гайсинського району. Саме там, у невеликому селі, де бракувало медичних фахівців, зародилася її мрія — допомагати людям. Особливим стимулом стала турбота про бабусю, яка часто хворіла, і потреба підтримки для односельців.

У 1981 році вступила до Гайсинського медичного училища на фельдшерське відділення. Після завершення навчання розпочала професійну діяльність у Вінницькому гарнізонному шпиталі. Саме тут сформувався її характер як медичної сестри — рішучої, уважної, відповідальної. Після спеціалізації у Прикарпатському військовому шпиталі у Львові працювала медичною сестрою-анестезистом.

«Мені настільки подобалася робота, що не хотілося йти додому», — згадує вона.

Уже в 1986 році, з відкриттям відділення реанімації та анестезіології, Катерину Вікторівну призначили старшою медичною сестрою. На цій посаді вона пропрацювала понад 12 років, згодом — головною медичною сестрою шпиталю.

Після його розформування продовжила працювати у цивільній медицині — у міській клінічній лікарні №1, а з 2004 року і до сьогодні — старша медична сестра нейрохірургічного відділення №20 КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка».

Її професійний шлях — це понад 40 років у медицині, з яких майже 39 — на керівних посадах середнього медичного персоналу.

За цей час медицина змінилася. Але незмінним залишилося головне — відповідальність за життя.

Сьогодні у відділенні нейрохірургії обласної клінічної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка, де працює Катерина Вікторівна, рятують найважчих пацієнтів, зокрема військовослужбовців. Це складні поранення голови та хребта, ураження нервової системи, стани, що потребують негайного оперативного втручання та інтенсивної терапії.

Вона добре пам’ятає, як змінювалася медицина — і як змінилася війна.

«Те, з чим ми працювали раніше, і те, що бачимо зараз — це різні реальності», — говорить вона.

Та навіть у найскладніших умовах головним залишається людяність. Саме цього вона навчає і свою команду: ставитися до кожного пацієнта так, як до найближчої людини. Бути уважними, ввічливими, вміти слухати. Бо інколи лікує не лише дія — а й слово.

За роки роботи було чимало ситуацій, коли вирішували секунди.

Одного разу, проходячи повз післяопераційну палату, вона помітила: апарат штучної вентиляції легень працює, але грудна клітка пацієнта не рухається. Не гаючи ні миті, самостійно усунула проблему з інтубаційною трубкою. Це рішення врятувало життя.

Без зайвих слів. Без паніки. Без втрати часу.

Саме так працюють ті, для кого професія — це відповідальність.

Катерина Вікторівна переконана:  медична сестра — це більше, ніж фах.

Це — чуйність, гуманність, справедливість і внутрішня зібраність. Це готовність діяти тоді, коли інші вагаються. Це здатність рятувати, навіть ризикуючи собою.

Вона зізнається: ніколи не уявляла себе в іншій сфері.

Хірургія та реанімація стали її стихією. Її вибором. Її життям.

І сьогодні, через десятиліття роботи, вона залишається тією, хто першою приходить на допомогу — і не відступає.