«Своя частина танго станцьована на рівні дорослої ліги». Історія сімейної лікарки Серафими Спектор

Медицина — це не лише про діагнози, рецепти й протоколи. Це про людей, які щодня приймають чужий біль як частину власного життя. Саме такими історіями ми продовжуємо інформаційну кампанію **«Медицина Вінниччини. Сила людей»**.

Серафима Спектор — лікарка загальної практики – сімейної медицини КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Вінниці». Сьогодні серед її пацієнтів — вінничани, внутрішньо переміщені особи, ветерани та їхні родини. Але шлях до цієї роботи пройшов через окупацію, постійний вибір між страхом і професійним обов'язком та непрості рішення, від яких залежали людські життя.

Вона народилася у Вінниці, хоча в дитинстві мріяла зовсім не про медицину. Хотіла стати ветеринаркою, вивчала службове собаківництво, але народження молодшого брата змінило все. Книжки про собак поступилися місцем підручникам із догляду за дітьми, а згодом було навчання у Дніпропетровській медичній академії та перші кроки у професії.

Інтернатура навчила головного — лікар не може чекати, поки перестане боятися. Перші самостійні чергування, підтримка старших колег, відповідальність за кожне рішення стали школою професійного дорослішання.

Найважчий іспит принесла війна.

Працюючи на території, яка згодом опинилася під тимчасовою окупацією, вона приходила на чергування, маючи в кишені лише кілька останніх ампул ліків. Кожен виклик означав невідомість, а кожне рішення доводилося приймати в умовах, коли медикаментів катастрофічно бракувало.

Особливо запам'ятався день, коли до лікарні надійшла перша гуманітарна допомога.

«Я відійшла, щоб дати волю сльозам, а потім повернулася розбирати інструкції англійською мовою. Інтернет майже не працював, але люди чекали на допомогу», — пригадує лікарка.

Після повернення до рідної Вінниці у жовтні 2022 року вона продовжила працювати сімейною лікаркою. Війна змінила не лише її пацієнтів, а й сам підхід до професії. Сьогодні вона постійно навчається психології, роботі з травмою війни та кризовими станами, адже сучасний сімейний лікар часто стає першою людиною, яка допомагає не лише лікувати тіло, а й витримати пережите.

Одну зі своїх найважливіших історій Серафима згадує щоразу, коли стає особливо важко.

У 2023 році вона особисто везла пацієнта на реабілітацію за десятки кілометрів від Вінниці. Це була ніч, постійне хвилювання, десятки дзвінків і пошук рішення, яке могло визначити його подальшу долю. Через три роки цей чоловік отримав житловий сертифікат як особа з інвалідністю внаслідок війни та внутрішньо переміщена особа. Для лікарки це стало підтвердженням, що боротьба була недаремною.

Але навіть у таких історіях вона не ідеалізує свою роботу.

> «Є історії, де я не впоралась, і в чомусь усе одно звинувачуватиму себе. Але танго завжди танцюють двоє. І я знаю, що свою частину танго станцювала на рівні дорослої ліги», — говорить Серафима Спектор.

Попри втому, професійне вигорання й думки все залишити, її щоразу повертають прості речі: дитячі обійми після прийому, довіра літніх пацієнтів, підтримка колег, медичної сестри та наставника, який свого часу навчав її професії.

Бо саме з цього і складається справжня медицина — із людяності, відповідальності й небайдужості.

Наприкінці розмови Серафима говорить про те, що сьогодні здається найважливішим.

«У нас колосальний людський ресурс, який треба берегти. Жодні ремонти й нове обладнання не замінять людей — лікарів, медичних сестер, усіх, хто щодня залишається поруч із пацієнтом, попри війну, втому й вигорання».

Саме ці люди сьогодні є найбільшою силою медицини Вінниччини. Їхній професіоналізм вимірюється не лише кількістю вилікуваних пацієнтів, а й готовністю залишатися поруч тоді, коли іншим уже бракує сил.