Налаштування доступності 
Пошук
Священник Православної Церкви України о. Орест Шпак вже декілька років є капеланом однієї з військових частин Національної гвардії України. Крім того, о. Орест активно займається волонтерством та соціальним служінням. Священник розповів, як бійці приходять до Бога в душі та серці.
- З початку російської агресії проти України у 2014 році ми із волонтерами, однодумцями, іншими священниками, вірянами та просто – небайдужими земляками, активно допомагали військовим. Зокрема, бійцям Нацгвардії. У 2017 році командир частини запропонував мені здійснювати душпастирську опіку особового складу, - розповів о. Орест. – Спершу були розмови із бійцями та офіцерами на духовні, моральні теми, різноманітні заходи, участь у святах військової частини. З часом до мене звертались якомога більше військових, а ще їхні рідні й близькі. Довіра зростала… Паралельно я продовжував вести й волонтерську діяльність та службу на своєму приході.
З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого минулого року обов’язків значно побільшало. Зросла моя та наша спільна відповідальність. І перед Богом і перед людьми…
- Отче, з якими питаннями найчастіше звертаються військові?
- Життєвий приклад. У нас служить один військовий з родини атеїстів. Таке вже було домашнє виховання. І коли його побратими приходили на молитву, спілкування зі мною, іншими священнослужителями, він відмовчувався або просто стояв у сторонці. Звісно, ніхто нікого ні до чого не примушував. Згодом я побачив, що він хоче теж прийти і поговорити, але наче соромиться.
Врешті воїн таки зробив крок до Бога. Чесно кажучи, цей шлях був дуже тернистим та важким. Але ми спільно пройшли його “від” і “до”… Згодом я охрестив бійця. Згодом повінчав військового із його коханою. А нині я похрестив вже двійко їхніх діточок! Тож я вже здійснюю духовну опіку над усією його родиною.
Чесно скажу Вам, що такі випадки непоодинокі. Їх усе більшає…
- На Вашу думку, з чим саме пов’язаний вислів, що атеїстів на війні не буває?
- Коли навіть досвідчені бійці та командири констатують, що нинішня відкрита війна із знищеними дотла українським міста й селами, загиблими дітьми, жахливими ракетними та авіаударами це не АТО/ООС… Коли смерть, кров, жахіття поруч, як важко знайти той струмок надії, добра, милосердя, щоб постійно живив душу та серце, не дозволив зневіритись, занепасти духом, зачерствіти… Тож це природно. Дійсно, атеїстів на війні немає! Тому, образно кажучи, стежка до мене зараз ніколи не заростає, а навпаки – стає набагато більше.
- А ще якими думками діляться із Вами військові?
- У переважній більшості – духовні, моральні та особисті питання. Інколи досить таки делікатні. Наприклад, у одного з бійців померла бабуся. Більше рідних людей у нього не було. Але він не зміг приїхати на похорон через те, що був на фронті. І ось ми близько години розмовляли… Потім удвох помолились за упокій душі… Як мені згодом зізнався боєць, мої слова та Божі молитви неабияк розрадили його.
До нашої частини постійно прибуває поповнення. І мене тішить, що досвідчені офіцери, інструктори, молодші командири та бійці, які пройшли пекло війни, розповідають новим побратимам за мене, запрошують до спільної молитви, бесід тощо. Багато самі приходять, дізнавшись про мене.
- Отче, чи часто доводилось Вам вінчати своїх підопічних?
- За увесь час волонтерства та служби капеланом я провів вже близько двадцяти Таїнств вінчання. Вінчав не лише молоді пари, а й подружжя, які вже не один рік прожили у шлюбі, але вирішили закріпити його перед Господом. Багато хто з воїнів одружується відразу після ротації та повернення з фронту. Або й на передовій… Благо, зараз це питання юридично дуже спрощене та вдосконалене.
Нещодавно на фронті заміж вийшла жінка – офіцер, психолог нашої частини. Її коханий теж військовий. Я їх обох дуже добре знаю. На жаль, фізично я не зміг їх обвінчати, бо перебуваю в іншому місці. Але я благословив молодят на шлюб. Повінчав на передовій їх мій колега – теж військовий капелан!
- На жаль, доводиться й проводити в останню путь бойових побратимів…
- Важко, коли гинуть славетні воїни, які мужньо та героїчно боронили Україну ще з 2014 року. Яких ти дуже добре знав… Як страждають їхні батьки, родини, рідні й близькі. А яка духовна та моральна підтримка потрібна тим, хто отримав поранення, каліцтва і зараз бореться за здоров’я. Хто хоче знову стати на ноги! І їхні рідні, які страждають не менше воїнів, бо бачать ці муки і переживають за своїх…
Кажуть, що священник може звикнути до похорону. До такого ніколи не звикнеш… За кожного Героя переживаєш як за рідну душі та серцю людину.
- Отче, згадайте, будь ласка, життєву історію когось із загиблих Героїв?
- Мені дуже врізалися в душу дві історії Героїв. Один – бойовий командир, який у нас пройшов вогонь, воду та мідні труби, згодом був переведений до Харківщини. На Харківщині й загинув, боронячи її від росіян…
Інша історія – життя досвідченого бійця, який теж віддав частині усе життя і почав з простого солдата. Їхні прізвища та подвиги знає уся Україна, на їхню честь відкриті меморіальні дошки. Більше того, дружина одного з загиблих Героїв зараз пише книгу про загиблих Захисників-вінничан, а донька стала юною волонтеркою і збирає допомогу татовим побратимам.
- Отче, за час волонтерської діяльності Ви об’їздили увесь фронт?
- Уся лінія фронту на Донеччині та Луганщині… Зараз теж уся зона бойових дій в різних областях України, де ще тривають бої і які вже звільнені… Київщина, Харківщина, Луганщина, Південь та Північ України. Як я казав, обсяги волонтерської роботи дуже значно зросли. 2 січня 2023 року я зустрів у Бахмуті, коли туди ще можна було їздити… Відвозив новорічні та різдвяні подарунки військовим. А згодом – вже їхнім рідним й близьким.
Під моєю опікою перебувають інші військові частини. Так само, триває збір волонтерської допомоги і у мене на парафії, у храмі на території міста. Щодня тут моляться за Перемогу, за мир, за Україну та її сміливих та мужніх героїв. І щодня у храмі теж більшає людей. Приходять ті, які раніше оминали повз… Двері до Бога завжди відкриті для усіх людей, незважаючи на їхній вік, стать, соціальне становище, погляди!
- Дякуємо Вам за розмову!
Фото – особистий архів о. Ореста.
