29 серпня – День пам’яті загиблих захисників України. Це не єдиний день, коли ми згадуємо і вшановуємо тих, хто віддав своє життя за Україну, її незалежність і державний суверенітет. Це день, коли вся країна об’єднується у спільному болю та вдячності до тих, хто віддав життя за нашу свободу, це нагода для всього суспільства зробити все можливе, щоб пам’ять про наших героїв залишалася живою та дієвою.
Цьогоріч минає 10 років з моменту однієї з найтрагічніших подій у війні з росією – виходу українських воїнів з оточення під Іловайськом. Тоді російське керівництво, знехтувавши всіма домовленостями, зрадницьки розстріляло українських військових, коли ті йшли так званим “зеленим коридором”. Їхній шлях пролягав через соняшникові поля, тому соняшник став символом цього пам’ятного дня.
Сьогодні, коли війна триває, ми щодня стикаємося з болем і втратами. Кожен загиблий воїн – це не просто цифра в безликій статистиці, а син чи дочка України. Їхні життя були обірвані на полі бою заради нашого майбутнього.
Іловайськ, Дебальцеве, Буча, Маріуполь – кожне з цих назв стали не лише символами нелюдської жорстокості ворога, але й символами нашої незламності. Ми вистояли і продовжуємо боротьбу за свою волю та незалежність.
Ми не маємо права забути. Ми повинні жити так, щоб їхня жертва не була марною, щоб кожен із нас своєю щоденною працею, своєю відданістю продовжував справу, заради якої вони віддали свої життя. Наша пам’ять – це наш обов’язок перед ними, перед нашими нащадками, перед Україною. Перемагає той, хто пам’ятає (Vincit qui meminit)!
https://www.youtube.com/watch?v=377YFF-3lZw&list=WL&index=55
Фото та текст: офіційний сайт ДЕСС