Я - адепт Вінниччини. Інтерв'ю голови Вінницької облдержадміністрації Владислава Скальського газеті "Вінниччина"

5 років тому він цілував землю у Борисполі – повернувся з Російської Федерації. Тепер прагматично за формулою оцінює вартість гектара на Вінниччині. До нього прислухався Прем’єр-міністр Гройсман, а тепер він в області представляє інтереси Президента Володимира Зеленського.

50 днів офіційний мільйонер сидить у кріслі Валерія Коровія. Збирається купити собі своє. За свої… Зубну щітку, гель для гоління і краватки уже приніс на роботу – в новий владний кабінет…

30 секунд щоранку тримає в обіймах дитину. Тепер лише ранок – їх час… Бо скористався шансом «долучитись до процесу великих змін». І запевняє, що його донька хабарів давати не буде – житиме в новій Україні… Хоча сам боїться переплутати контейнер, викидаючи сміття: вдома його родина сортує відходи на 5 секцій…

У цьому інтерв’ю мало цифр, більше відвертих слів від Владислава Скальського – голови облдержадміністрації. Сьогодні він робить історію області.

12 років без грипу

- Днями ви публічно зробили щеплення від дифтерії. Не боляче?

- Ні. Забув за п’ять хвилин, як вийшов з лікарні… Дружина із донькою ревакцинацію зробили раніше. Я завжди був зайнятий. Та коли в Україні підтвердили декілька випадків дифтерії, тоді дружина ультимативно ввечері сказала: «Все – шукай варіанти». Подзвонив сімейній лікарці - Тетяні Іванівні Астаховій, яка опікується здоров’ям усієї моєї родини, записався. Прийшов у призначений час…

- Але уже з телекамерами...

- Правильно: щоб прокомунікувати цей процес і важливість ревакцинації.

- Від грипу теж робите щеплення?

- Щороку. Вся родина – обов’язково. З 2007 року жодного разу не хворів на грип.

- Проте влада «заразна». Із заступника мера Вінниці перейшли на посаду губернатора. Як змінилось ваше життя?

- Ого-го… У мене немає життя. Те життя, до якого я звик, скінчилося. Почалося абсолютно нове життя людини, яка змушена інколи спілкуватися із звичним колом друзів або телефоном, або у месенджері.

- Це ваш вибір.

- Так. Це свідомий вибір, тому що мені 43 роки, у мене було кілька шансів у житті, коли дійсно міг долучитися до процесу великих змін, і тоді я ці шанси сплюндрував.

- Які це шанси?

- Не скажу. Лише можу сказати, коли це було. Вперше - у 17 років. Тоді мав шанс розпочати нове життя і перейти на нову якість навчання та формування майбутнього. Але пішов туди, де легше. А в 35 років мав другий шанс. Тепер - в 43… Є певний життєвий цикл, як у будь-якої людини. Особливо невдачі або нереалізовані можливості загартовують - доповнюють твою рішучість.

- Є теорія, що кожні п’ять років треба змінювати місце роботи – така собі «гімнастика для розуму». Ви змінили міськвиконком на облдержадміністрацію. Чи все ж це та сама робота, ті самі люди лише в іншому кабінеті?

- Ні, люди – абсолютно нові. Кабінет… Мені так важко у цьому кабінеті працювати. Я не звик до цих меблів, до цього всього… Все значно простіше подобається.

- Крісло своє принесли чи сидите ще у кріслі попередника - Валерія Коровія?

- Я ніколи за собою нічого не забираю. Крісло куплю нове спеціальне, бо у мене є потреба для попереку. Просто не було ще часу.

- За свої гроші купите?

- Звичайно, за свої. Бо видатки на утримання державних службовців не дозволяють купувати такі крісла, до яких я звик.

- Звикли до хорошого?

- Я звик до якісного. Хороше може бути красивим, дорогим, модним... Мене ж влаштовує якісне.

«Отримав дзвінок і наступного дня був на співбесіді в Офісі Президента»

- Чому все ж посада губернатора? Хто був ініціатором?

- Я отримав дзвінок напряму і наступного дня був на співбесіді у Сергія Володимировича Трофімова – першого заступника керівника Офісу Президента України.

- Говорили про те, що на цю посаду на той час уже претендував ще один вінничанин - Сергій Кудлаєнко – народний депутат 8 скликання ВР.

- Знаю, що є дуже багато чуток і багато прізвищ, які навколо цих чуток.

- І суми великі називають, мовляв, 30 мільйонів доларів ви коштували.

- Так, казали, що за мене заплатили. Дружина жартувала: «Де воно все?! Хоча б 10 відсотків?» Серйозно кажучи, я не коментую чутки. Спілкуюсь із багатьма людьми, зокрема, із колишніми народними депутатами. Переглядаю багато резюме, які потрапили до Офісу Президента, на проєкт LIFT. Моє завдання сформувати ту команду, з якою я буду себе відчувати комфортно та з якою не буду знаходитись в полоні політичних компромісів.

- Багато «застрянуть» у LIFTі із старої команди влади?

- Ні. Загалом, з усіх я готовий розглядати до перепризначення шість голів РДА і п’ять заступників.

- Чутки не коментуєте, але говорять про те, що за гроші можна «порішати», як і раніше. Говорили про ротацію від місцевого нардепа щодо голів Тростянецької та Гайсинської РДА, утім, один з них сам відмовився.

- Хто є суб’єктом призначення?

- Ви призначаєте.

- Все. Крапка. Хай мені ставлять питання. Особливо щодо проведення конкурсу голови РДА, почитайте законодавство.

- Для вас яким є головний критерій для призначення?

- У нормальній ситуацій, якщо говорити про якісній підбір, то потрібно десь шість місяців для того, щоб поїхати на територію, там поговорити з кандидатами, подивитись, як реагують люди… На жаль, часу немає, з огляду на те, які терміни перед нами ставить децентралізація.

- До якого числа вам треба призначити голів РДА, є термін?

- Так, але він минув ще два тижні тому. Якщо казати про реалістичні дати, то, думаю, що за десять днів повністю закінчу цей процес (інтерв’ю записували 7 листопада, – Авт.).

- Скільки співбесід провели із 200 зареєстрованих кандидатів на LIFT?

- Треба порахувати, але я запрошую не усіх. Дивлюсь на результати, на профілі кандидатів, багатьох знаю особисто. Навіщо мені запрошувати, якщо я його знаю?

- Зокрема, депутата облради Андрія Ковальова – вашого однокласника, з яким навчались до дев’ятого класу. Він розповідав, що в школі дружили – було у вас «три товариша». Сьогодні він є серед кандидатів на голову Жмеринської РДА? Ковальов буде призначений?

- Ні.

- Він про це знає?

- Так.

- Тоді навіщо він подавався?

- Мені цікаво, як у вінницькому політикумі вирішуються питання, і дуже цікаво ідентифікувати: «Хто рішалово?». Я інколи запускаю такі речі…

- То ви підступний?

- Я - не підступний. Мені просто шкода тих людей, які починають вибудовувати псевдотеорії.

- А те, що ви - «людина Гройсмана», зіграло в «плюс» чи в «мінус»?

- Це гарна історія! Людина Гройсмана – це добре чи погано?

- Дивлячись для кого.

- Ось! Я думаю, що багато людей можуть погодитись з тим, Володимир Борисович щось зробив для Вінниці.

- Для себе ж теж.

- Але для цього міста він щось зробив. У нас є безліч прикладів, коли нічого не було зроблено. Я кажу не про Вінницю.

- Сьогодні ви відмежовуєтесь від Гройсмана?

- Володимир Борисович поважає мою думку. Ми обмінювались думками щодо економічних питань, коли він був Прем’єр-міністром.

- Це Гройсман просив вашої поради?

- Звичайно. Я входив у коло людей, до яких він прислухався. І коли йшов з міської ради на роботу сюди, то ми домовились про те, що вони будуть поважати мою точку зору.

- Тобто тепер Владислав Скальський - не слухняний, а самостійний?

- Так. Повинен бути пріоритет. Якщо місто й область будуть мати різні точки зору, і це буде виключно приватними амбіціями, тоді це буде погано. Шляхом економічної дискусії слід знаходити спільну точку співпраці. Я вважаю, що у мене є позиція нормального позитивного компромісу як з керівництвом міста, так і з колишнім прем’єр-міністром.

- Нещодавно ви «заЗЕленіли» - ваша офіційна сторінка на Фейсбуці стала подібною до формату партії «Слуги народу». Змусили?

- Є певні стандарти, вимоги та очікування людей. Я «за» реформи, які впроваджує команда Президента. Багато речей близькі мені особисто. Тобто я поділяю цю точку зору, і це нормально. У такому плані, так: я - ЗЕлений.

- На Вінниччині досі немає керівника осередку партії «Слуга народу». Ви готові очолити?

- Ні - голови ОДА не братимуть участь у політичному процесі.

- Ви часто спілкуєтесь із Президентом?

- З ним особисто - ні. У мене є безпосередній керівник в Офісі Президента - Сергій Трофімов. Із Володимиром Зеленським я спілкувався на співбесіді, досить довго на різні теми.

- Хто веде вашу сторінку на Фейсбуці?

- Спеціально навчені люди, мені бракує часу.

«Три округи – достатньо для області»

- Ваші заступники – це теж спадок від Коровія. Коли будуть призначені нові?

- 10 днів.

- Прізвища кандидатів, які сьогодні звучать у ЗМІ: той самий Сергій Кудлаєнко – екснардеп, Ігор Ткачук – депутат Вінницької міської ради та Людмила Станіславенко – депутатка обласної ради. Вони стануть заступниками?

- Ні.

- Анонсоване Кабміном скорочення держслужбовців. Скільки вінничан буде скорочено?

- 50% апарату РДА та 25,6% - структурних підрозділів. Наразі працюють над тим, щоб попередити про скорочення. Яким чином вибирають? Для того, щоб завершити цей процес, потрібно внести зміни в Закон про місцеве самоврядування – про місцеві державні адміністрації, аби передати повноваження на місця – в ОТГ, бо поки що деякі функції там не мають права виконувати. До кінця року мають прийняти усі зміни до цих законів. Є досить багато районів в Україні, де 100% ОТГ, і де після зміни законодавства потреба в РДА взагалі відпаде. В Херсонській області буде пілотний експеримент – там повністю ліквідовують РДА. Там і голова ОДА був призначений першим, але й процес об’єднання у них складався швидше.

Щодо Вінниччини, то є розуміння, що означає скорочення: перше – це перехід на ринок праці, друге – перехід в аналогічну структуру ОТГ. Пріоритет – не втратити тих фахівців, які повинні бути збережені.

- Будучи на посаді заступника міського голови Вінниці, серед ТОП-10 порад для залучення інвестицій у місто першим пунктом вказали «знання англійської умови керівництвом міста». Це актуально для керівництва району?

- Болюча тема. Я хотів би, щоб 100% людей вільно спілкувалися англійською. На жаль, ми ще дуже далекі від цього. Англійська – це як базовий гігієнічний навик для існування у сучасному світі. Як у дітей, які йдуть у садочок...

- Якою бачите модель поділу області на повіти, скільки їх має бути?

- Повіти або округи, краще використовувати слово «округи». Мені здається, що було б логічним, якби округи повторювали госпітальні округи. Чим менше – тим краще, три достатньо.

«До 10 років я був найщасливішою дитиною у Вінниці»

- Валерій Коровій казав, що він «останній голова ОДА», сподіваючись допрацювати до закінчення реформи і дочекатись, коли в Україні призначатимуть «префектів». Вас не ображає, коли називають губернатором?

- Для мене не принципово. Але «голова облдержадміністрації» мені подобається більше. Відверто кажучи, то я ніколи не приділяв надмірної уваги до форми, мене більше турбувало наповнення і зміст.

- Проте ви завжди в білій сорочці.

- Ви знаєте, я ще й завжди в білій футболці під сорочкою. Я довго працював в німецькій компанії на дуже спекотних ринках, і знаю, як негарно виглядає, коли влітку доросла людина підіймає руки і в нього там таке відбувається…

- У вас усі сорочки білі?

- Є інші кольори, блакитні… У мене багато сорочок. Дружина шаленіє, коли їх всі раз на місяць прасує. Одяг вибираю за настроєм, краватки я зберігаю тут, на роботі.

- Є улюблені речі?

- Звичайно. Це те, на що я заробив і колись собі купив як маленьку подяку на день народження. Коли працював у бізнесі, у мене був такий «пунктик» - щось собі дарував за гарно прожитий попередній рік.

- А що даруєте мамі?

- Мами немає відтоді, коли мені було 10 років…

- Хто вас виховував?

- Батько. Ще була хресна мама. Але, все ж таки, це була хресна мама. Вона була одинока, батько не був одружений з нею, у них були досить близькі стосунки. Якщо казати, хто мене виховав, то це провидіння – всі ті, хто зі мною зростав, а це була досить велика зона ризику. Багато тих, з ким я ріс, вже не в цьому світі… Я на «чорнобилі» виріс (досить криміногенний мікрорайон на околиці Вінниці – кінець Вишеньки, - Авт.). Напевно, виховали провидіння, батько, весь генофонд Скальських, однозначно, і мама дуже багато мені дала, стільки вклала... До 10 років я був найщасливішою дитиною у Вінниці – це точно… Бог зберіг мене.

- А ви який батько?

- Поганий… Поганий, бо мало уваги приділяю дитині. Доньці 13 років. Але ранок – це наш час з Марусею. О 5.30 він починається у мене і о 6 годині - у Марії, я її буджу. Обов’язково десь 30 секунд мінімум стоїмо обійнявшись, адже це важливий енергетичний обмін, особливо для дівчинки. Далі у кожного свій моціон. Потім роблю їй сніданок, а сам я не снідаю. А після обіду - час дружини, вона дитиною займається…

Стосовно уроків, то часто з донькою спілкуємось на математичні теми, бо у неї вже алгебра, геометрія, мені цікаво згадувати. Поки що не здивувала мене жодним завданням – для 7 класу ще вирішую.

Англійську мову Марія вчить ще й поза школою - ходить на індивідуальні заняття. Досить органічно сприймає. Коли ми поїхали з України, доньці було три рочки, і вона одразу потрапила в американську школу. У п’ять вона англійською говорила краще, ніж я і моя дружина, яка за фахом вчитель англійської та німецької мов.

- То репетитор удома свій?

- Ні, Марія займається у практикуючого викладача, який володіє сучасними методиками.

- А українську мову донька вчила вже в Україні?

- Так, повністю з нуля. У Казахстані ми не спілкувалися українською в родині, і потім, коли жили у Російській Федерації. Але завжди були українцями – традиційно 24 серпня виходили у вишиванках на вулицю і пишалися тим, що ми - українці…

У Вінниці донька спочатку навчалась у четвертій школі – там був російській клас – адаптаційний період, а на наступний рік пішла у школу №25.

«Офіційно мільйон задекларував у 2014-му»

- Владиславе Володимировичу, чому виїхали з Росії?

- Можна багато розказувати… Початок - 16 березня 2013 року відбувся псевдореферендум у Криму. Уперше зрозумів, що є велика проблема на моїй Батьківщині наприкінці лютого 2014-го. В Омську. Я був у відрядженні, гарний готель, і там показував телеканал Євроньюз. Це було 21 лютого... Потім усередині родини були оці всі хвилювання. Дружина моя теж родом з Вінниці. На той час ми жили в Новосибірську… Справа у тому, що 5 березня компанія, в якій я працював, мала виходити в Лондон на первинне розміщення акцій на біржі. І це було фактично те, заради чого ми працювали два роки: перетворювали класну російську пострадянську компанію на міжнародну…

28 березня у Санкт-Петербурзі, в головному офісі, я написав заяву на звільнення. Тоді ж замовив контейнер… Багато втратив від цього рішення. Але коли твоя дитина в сльозах прибігає з гімназії в березні без верхнього одягу, а на вулиці мінус 20 - це Сибір, тоді ти розумієш, що це та межа, за яку ти не можеш далі перейти зі своєю сім’єю. От і все…

1 квітня прийшов контейнер, і 3 квітня я поцілував землю в Борисполі...

- Одразу знайшли роботу?

- Робота завжди шукала мене – я ніколи не шукав.

Після повернення працював у Києві над проєктом «Оушен плаза» (один з найбільших в Україні торговельно-розважальних комплексів. Загальна площа будівлі - 165 тис. кв. м. На даху Ocean Plaza розташований пляжний комплекс «City Beach Club», - Авт. ). Сьогодні розганяють інформацію, що власницею є Лілія Ротенберг – донька російського мільярдера. https://nv.ua/ukr/biz/consmarket/ocean-plaza-poki-ne-prodano-pidgotovka-do-operaciji-novini-kiyeva-50048336.html Фіксують, хто був власником донедавна, але вони не розуміють, хто був власником в липні 2014 року. Це чуттєвий момент. Коли я заходив в «Оушен плаза» Аркадій Ротенберг вийшов зі складу засновників – для мене це була важлива умова. (Згідно з рішенням ЄС, з 31 липня 2019 року під європейськими санкціями опинились дві компанії російського олігарха Аркадія Ротенберга - ПАТ Мостотрест (MOEX: MSTT) і ТОВ Стройгазмонтаж. Обидві компанії раніше вже були включені в американський список санкцій. І саме його компанія будувала Керченський міст https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/jes-vviv-sanktsiji-proti-rosijskikh-kompanij-za-budivnitstvo-kerchenskoho-mosta-2485495.html) Тоді власниками були Пономаренко и Скоробогатько – вони й нині є кінцевими бенефіціарами, два українських прізвища.

«Оушен плаза» - єдиний чистий бізнес у галузі комерційної нерухомості в Україні - я точно знаю, бо я це зробив. За півроку компанія була виведена у найчистіший найбіліший бізнес у цьому секторі економіки.

- Ви вивели?

- Спільно з командою: 57 співробітників у мене працювали. Наскільки знаю, то досі 57 – на 165 тисяч кв. метрів… А я досяг запланованого – отримав винагороду. У 2014 році був офіційним мільйонером – задекларував.

- Гривневий чи доларовий?

- Гривневий. «Оушен плаза» не приносить таких «золотих яєць» тим, хто управляє…

У 2015 році мене попросили допомогти з Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру». Розуміючи, що не зможуть платити гроші, просто попросили у рамках проєктної діяльності. У мене тоді був такий волонтерський запал – я хотів щось дати країні). За чотири місяці я став «кровавым пастором» - скоротили центральний апарат з 332 на 185 працівників. Запустили першу електронну послугу – екстериторіальний витяг з національної кадастрової системи, відновили бюджетне фінансування, тому що до цього півтора року не було бюджетної програми і ніхто не фінансував Національну кадастрову систему. Нацкадастр був на межі зникнення, фактично колапсу… Оце ті базові речі, які я зробив… Після цього передав ключі і поїхав із сім’єю відпочивати. Майже півроку наша родина займалась «ничегонеделаньем»...

- Витрачали зароблений мільйон?

- Може навіть більше – ми дійсно добре покатались. Мені важливо було віддати родині заборговану увагу.

- Вам легко звільняти людей?

- «Кровавый пастор»? Насправді, я м’яка людина. Моя моральна складова надто велика - уважно ставлюсь до людей. Людина для мене, насамперед, - особистість. Цьому вчать у німецьких компаніях, коли ти виховуєшся в їхніх рамках. Однак, є серйозні суспільно-громадські інтереси. Так, є іноді така функція - ти мусиш виконати задля того, аби механізм запрацював, а для цього хтось має піти.

«Офшори – звідти наш інвестор»

- Багато розмов про інвесторів. Чому досі ми маємо економічні зв’язки із Росією – той самий «Ушастый нянь»: виробник – у Вінниці, а ніби російський…

- Складно сказати… Так, відбулась серйозна переоцінка основних експортних ринків. Щодо імпорту теж є багато нюансів. Аби переорієнтувати свій експорт, нам потрібно бути на тому рівні, який там визнається.

- Цукерки «Рошен» продають…

- Я в Російській Федерації багато чого продавав… Я бачив «Nemiroff», який вироблявся в Уфі… Це питання ніколи не можна оцінювати виключно з патріотичної точки зору. Поясню. Той самий «Вінницяпобутхім» – «Ушастый нянь». Там що працюють космонавти з Санкт-Петербурга чи вінничани? Робочі місця, додана вартість, податки – це все залишається тут... Головне, щоб ми автомати не робили для них і не фінансували їх військово-промисловий комплекс. На це питання справді складно відповідати. В ідеалі – ми повинні знайти заміну усім підприємствам, які працюють з тією країною, якою керують ті, які нас ненавидять. Тут важливий момент – не вся Російська Федерація нас ненавидить. Вона просто управляється людьми, які до нас так ставляться.

- Звідки найбільше приходить інвестицій на Вінниччину?

- З офшорів. Для того, щоб інвестувати країну з високими ризиками, найкраще мати англійську форму юридичного супроводу. Це можливо в Британських Віргінських островах. Тому найбільша кількість інвестицій приходить з офшорів або з кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку. Якщо говорити про приватний капітал, то він приходить з різних країн. Інвестори думають, звідки вони потім будуть повертати кошти, і яким чином оподатковувати. Кіпр – один з головних інвесторів у нас, точніше, компанії, які зареєстровані на Кіпрі.

- Болюче питання для українців – зняття мораторію на продаж землі. На вашу думку, скільки має коштувати гектар вінницької землі? 

- Насамперед щодо землі – моя позиція збігається із позицією Кабміну. Знаєте, як оцінюють компанію? Наприклад, хочете купити гіпермаркет, скільки коштує? Дехто формуює ціну: скільки коштує земля, скільки коштує будівля, скільки коштує квадратний метр… Ні! Це не актив – це пасив. Це те, що ви маєте обслуговувати в майбутньому. Мережа гіпермаркетів оцінюється дуже просто: дохід до оподаткування помножено на фактор. Стільки коштує бізнес, все решта – дурниці! Я будував гіпермаркети, не вкладаючи жодної копійки. Тому земля може коштувати рівно стільки, скільки вона може дати протягом певного часу за умови ефективного використання.

«Для мене тепер проблема: в яку церкву зайти?»

- Томос і начальник управління у справах релігії та національностей облдержадміністрації - Ігор Салецкий: релігія, поліція і державна влада. Саме поліція висунула проти Салецького звинувачення у нібито незаконній реєстрації громад ПЦУ. Як прокоментуєте конфлікт?

- Для мене це нескладне запитання, адже його вирішення виключно в юридичній площині. Я не маю права займати жодну зі сторін. Проте цей конфлікт створив проблему для мене зайти в церкву. В храмі я ставив свічки за дорогих мені людей – за живих і за велику кількість тих, хто не з нами. А тепер розумію, що якщо я зайду в якусь церкву, то мене ідентифікують до конфесії, і це одразу тягне за собою купу наслідків.

- А ви кабінет, до речі, освячували?

- Я бачу за зовнішніми ознаками, що він освячений. Не думаю, що тут були біси, щоб їх виганяти звідси…

- Ігоря Салецького викликали «на ковер»?

- Не «на ковер» – я зі всіма розмовляю за столом. От за тим великим столом сиділи разом митрополит Симеон (ПЦУ), митрополит Варсонофій (УПЦ), Ігор Салецький та поліцейські. Я намагався з’ясувати: у чому проблема конфлікту? З’ясував. І я їм сказав, що вона може бути вирішена виключно в суді. Тільки суд може сказати: хто правий, а хто винен. Політичні інсинуації й інтриги плести навколо цієї історії можна безкінечно.

- Владиславе Володимировичу, про те, що співаєте, прочитала в одному з ваших інтерв’ю. Мова про участь у проєкті «Колискова для майбутнього» - чоловіки співали колискову для дітей, які залишились без батька. Ви зробили більше - у ніч перед записом самі написали пісню. https://www.youtube.com/watch?v=lyj5voISDIE А коли востаннє співали? 

- Чесно? Тиждень тому – «Вальс-Бостон».

Автор: Оксана Пустовіт