З 1 квітня 2020 року суттєві зміни чекають на заклади охорони здоров'я "вторинки" та "третинки", тобто на ті, які надають спеціалізовану (міські, районні лікарні) і високоспеціалізовану (обласні лікарні і центри) медичну допомогу.
Українці отримають безоплатний гарантований пакет медпослуг за Програмою медичних гарантій (ПМГ), яка включає:
— первинну допомогу;
— екстрену;
— амбулаторно-поліклінічну — послуги профільного лікаря, до якого направив сімейний лікар;
— стаціонарну;
— паліативну медичну допомогу — обслуговування невиліковних хвороб (знеболення, допомога родинам пацієнтів, підтримка життєдіяльності, догляд за пацієнтом), у тому числі мобільні паліативні служби;
— медичну реабілітацію;
— медичну допомогу у зв'язку з пологами;
— реімбурсацію лікарських засобів (програма "Доступні ліки").
Пацієнти мають знати, що входить до програми медичних гарантій, яка складається з 26 пакетів, ащо — ні, аби помилково не очікувати від реформи зайвого і не пропустити належного. Лікарі мають навчитися захищати свої права з допомогою колективних трудових договорів і участі у комісіях по вибору головного лікаря закладу, в якому працюють. А головним лікарям, у свою чергу, доведеться стати ефективними менеджерами. Передусім, від їхніх управлінських рішень залежатиме те, наскільки успішно їх заклади пройдуть непростий процес обкатки реформою і зможуть надавати якісні послуги. Адже саме від якості та кількості послуг залежить те, чи прийде до закладу пацієнт (який тепер отримує право вільно обирати лікарні не лише первинної ланки, а й вторинної та третинної), а з ним — і гроші. Проблеми і непорозуміння, звичайно, будуть. Про них потрібно говорити конструктивно і ставити питання Національній службі здоров'я України (НСЗУ), аби з урахуванням уже практичного досвіду була можливість щось скорегувати.
Реформа змінює принцип фінансування медичних послуг. Джерел фінансування лікарні тепер є кілька, в тому числі за послуги, — від НСЗУ або з місцевих бюджетів у межах програм на охорону здоров'я. За рахунок коштів місцевих бюджетів оплачуються комунальні послуги, придбання обладнання, ремонти та реконструкції приміщень. Для того, щоб зайти в реформу, лікарня повинна відповідати таким критеріям — автономізація, комп'ютеризація і вибір медичної інформаційної системи (МІС), специфікації до контракту.
Оплата за надану послугу або пролікований випадок іде на підставі електронних даних, які лікарня подає до центральної бази даних. Якщо можливості передавати ці дані нема, то, відповідно, нема й можливості зробити оплату, а отже, законтрактувати такий заклад.
У кожного закладу є власник. Якщо він не підготував закладу до контрактування з НСЗУ, то буде змушений утримувати його сам. Тому що з держбюджету додаткових коштів на це він не отримає. Іншого варіанта немає. Закрити такі заклади не можуть, це заборонено Конституцією.
На програму медичних гарантій-2020 у бюджеті закладено 72 мільярди гривень. Це, вочевидь, небагато, враховуючи те, що в Законі "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" сказано, що саме на Програму медгарантій має виділятися не менше 5 % ВВП, і ці витрати є захищеними статтями бюджету. Оплата послуг спеціалізованої допомоги набагато складніша за первинну ланку і напрямузалежить від якості наданих послуг, тож очікувати суттєвих покращення умов і підвищення зарплат автоматично і миттєво точно не варто. Для цього головний лікар закладу має стати хорошим менеджером, який може ефективно управляти закладом, мінімізувати зайві витрати і створити такі умови, щоб пацієнт до цієї лікарні прийшов. Але в нас головних лікарів цього досі ніхто не навчав. Тож буде непросто. Хоча успішні приклади є — у Ковельському міськрайонному територіальному медичному об'єднанні деякі висококваліфіковані лікарі отримують зарплати, що в порівнянні із зарплатами, наприклад, польських лікарів. Лікарі передусім очікують змін у заробітній платі. Вони мають розуміти, що покращення рівня зарплат сьогодні — не предмет регулювання уряду, а рішення головного лікаря і трудового колективу. Тож для владнання цього питання у лікарів є два інструменти — колективний договір іучасть у виборах керівника закладу.
Колективний договір — це інструмент, з допомогою якого лікарі можуть впливати на свою заробітну плату. Якщо до цього поставитися несерйозно, то може статися так, як у деяких закладах первинної ланки, де підписали, аби щось підписати, і в результаті зарплата лікарів не збільшилась. Є випадки, коли сімейні лікарі в результаті реформи "первинки" почали отримувати понад 30 тисяч гривень зарплати, але є й такі, коли лікарі ведуть величезну кількість пацієнтів, а їхня зарплата не змінилася. Це — результат колективного договору.
