Звернення Президента України щодо останніх рішень РНБО

Шановні громадяни України! Дорогий народе!

Вчора під моїм головуванням відбулося засідання Ради національної безпеки і оборони України. За останній місяць – четверте, і можу запевнити – не останнє.

Найперше хочу подякувати всім присутнім учора членам РНБО за важливу роботу, активну позицію та готовність захищати державні інтереси України.

Не секрет, що останні рішення РНБО викликали значний резонанс. Схвалення у суспільстві та, зрозуміло, обурення тих, хто знаходить у рішеннях РНБО свої прізвища та свій бізнес. Сьогодні я підіб'ю попередні підсумки, розставлю крапки над «і» та простою мовою поясню вам – нашим громадянам України, що саме відбувається.

Коротко я описав би цей процес трьома словами: Україна дає здачі. Здачі всім, хто довгі роки завдавав по ній ударів, користуючись її слабкістю, відсутністю законності, порядку та найголовнішого – справедливості. Справедливості, яка довгі роки для звичайних людей була навіть не дефіцитом. А чимось міфічним, ніби з легенд про цвіт папороті. Поки ми з вами вірили, що справедливість є, і безуспішно намагались її знайти, дехто привласнював собі державні ресурси, надра, стратегічні підприємства, трубопроводи і навіть, як виявилося, – Конституційний Суд України. Одним словом – усе, що «погано лежить».

Відновлення справедливості в Україні було однією з моїх ключових обіцянок. Кажуть, обіцяного чекають три роки. Ми почали трішки раніше.

Передусім ми присікли спроби розколоти Україну пропагандою та дезінформацією. 2 лютого 2021 року було заблоковано діяльність осіб, які вважали нормою вести бізнес на тимчасово окупованих територіях України та фінансувати дезінформаційні батальйони, що атакували українців залпами брехні та маніпуляцій.

Звісно, всім цікаво – чому це не було зроблено попереднім керівництвом країни за всі роки війни? Мабуть, питання риторичне. Можливо, вони діяли за логікою «мухи – окремо, цукерки – окремо».

Далі. 19 лютого було заблоковано активи, майно, анульовано ліцензії та дозволи підприємств, пов’язаних з паном Медведчуком.

Також було доручено повернути у державну власність нафтопровід «Прикарпатзахідтранс». І, не менш важливо, – з’ясувати, за яких обставин у 2015 році, в епоху гетьманства всім відомо кого, у приватній власності опинився державний нафтопровід довжиною майже півтори тисячі кілометрів.

Також справедливу й законну реакцію з боку України мають отримати й ті, хто вважав, що не у держави, а в приватних руках може опинитися контрольний пакет акцій над стратегічними оборонними підприємствами України, зокрема «Мотор Січ», а також можуть привласнюватися землі та надра, які належать народу України.

Як взагалі це сталося? Знову ж таки – риторичне питання. Але відповіді на них знайдуть правоохоронні органи разом з Державною службою геології та надр. Громадяни мають знати, у який спосіб та на яких умовах низкою осіб в Україні були отримані ті чи інші ресурси.

Тим, хто зробив це законно, боятися нічого. Та для того, щоб встановити це, буде проведено максимально детальний аудит, результати якого будуть представлені суспільству. Впевнений, що ці відповіді мають бути не риторичними, а конкретними, вичерпними та аргументованими – як для громадян, так і для можливих майбутніх судових справ.

Щодо санкцій Сполучених Штатів Америки стосовно колишніх власників ПриватБанку. Ми підтримуємо це рішення та працюємо над тим, щоб повернути в Україну кошти. Щоб повернути в Україну справедливість. Її головний принцип полягає в тому, що ми чітко бачимо різницю між поняттями «великий бізнес» та «олігархічний клас».

А от прізвища тут не мають жодної різниці: Медведчук, Коломойський, Порошенко, Ахметов, Пінчук, Фірташ чи будь-хто інший. Важливо одне – ти готовий працювати законно та прозоро чи хочеш і надалі створювати монополії, контролювати ЗМІ, впливати на депутатів та інших державних службовців?

Перше – підтримується. Друге – закінчується.

Крім того, вчора ми нарешті зробили те, що мало б з’явитися ще у 2014 році. Затверджено державну Стратегію деокупації та реінтеграції Криму та Севастополя. Тим, хто на щось розраховував, можу сказати: забудьте про те, що Україна забуде про Крим.

Водночас, коли ми говоримо про деокупацію, логічно також розібратися: хто і як створив умови для окупації? І мова не лише про 2014 рік, але й про ухвалення так званих Харківських угод.

Все це – далеко не повний перелік кроків, вжитих державою останнім часом. І далеко не остаточний список заходів, що будуть вжиті державою в недалекому майбутньому. Підкреслюю – вжиті нашою державою, за нашим рішенням, згідно з нашим обов’язком, а не тому, що хтось нам подзвонив. Для захисту інтересів України мені достатньо двох речей. Перша – 25 січня 1978 року. День, коли я народився в цій країні, на нашій українській землі. Друга – 20 травня 2019 року, коли я присягнув боронити нашу Україну всіма своїми діями. Додаткових мотивацій, зокрема від наших партнерів, я не потребую. Підтримки – так. І за неї ми завжди будемо вдячні.

Але в першу чергу ми самі маємо себе захищати, замість нас цього ніхто не зробить. І Україна може самостійно приймати рішення, щоб себе захистити та відновити справедливість.

Може. Хоче. Й буде. А тим, хто досі в цьому сумнівається…

До наступних засідань Ради національної безпеки і оборони.

Слава Україні!