Рік тому ми готувались протистояти ворожим російським колонам із Київщини та Житомирщини, а сьогодні вже розрізняємо роботу ППО, – Сергій Борзов про оборону та економіку під час воєнного стану в інтерв’ю газеті «33-й канал»

Перший рік повномасштабної війни росії проти України та українського народу. Рік, що змінив життя кожного з нас і Україну в цілому. Суттєві трансформації відбулися у різних сферах і в регіонах. Вінниччина уникнула активних бойових дії, але не убезпечилася від російських ракетних обстрілів.

З 24 лютого і до сьогодні в регіоні (за даними сервісу air-alarms.in.ua) 536 разів лунала повітряна тривога. Середня тривалість кожної — близько години. 36 разів ми чули повідомлення про вибухи і щоразу здригалися: влучання чи ППО…

Ми навчилися жити в умовах, які диктує війна. Прилаштовувалися працювати без графіка через повітряні тривоги, без світла, без Інтернету…

«Ризики, провокації, інформаційні викиди, загрози ракетних обстрілів нікуди не зникли, — каже Сергій Борзов, — а тому розслаблятися не варто, бо поки наші бійці будуть звільняти окуповані території, ми маємо працювати на перспективу поствоєнного періоду».

«Вінницьку систему з протиповітряного захисту використовують інші області»

– Сергій Борзов — та людина, на якій відповідальність за ситуацію в області та її оборону. Так триває вже рік. Очевидно, триватиме далі. Як на сьогодні оцінюєте ситуацію в області?

– З перших днів війни багато вінничан долучились до сил оборони і стали на захист Вінниччини та України від рашистського вторгнення. Ще з осені 2021 року ми почали створювати нову систему територіальної оборони області, штаби якої підпорядковуються особисто голові обласної адміністрації. Було створене орга­нізаційне ядро частин та під­розділів тероборони з найбільш підготовлених фахівців військової справи. Здійснено відбір щодо комплектування посад командного складу, виділені приміщення, кошти… Та освоїти їх не встигли через бюрократичні процедури. А після 24 лютого доводилося вирішувати питання «з коліс». Знаєте, що тоді мене вразило? Об’єднались усі вінничани: і волонтери, і аграрії, і бізнес, і прості люди — всі хо­тіли допомогти. І допомагали.

Такого єднання української нації ніколи не було. Це надихало мене особисто. Вінничани активно записувались до лав територіальної оборони. Коли бригада тероборони Вінниччини була сформована, ми почали створювати добровільні формування територіальних громад. До їх складу входили люди, які могли виконувати оборонну, охоронну функцію та могли здійснювати ліквідацію будь-яких наслідків військового характеру. Вони місцеві і добре знали територію. Це було дуже важливо.

Коли ворожі колони були на Київщині і Житомирщині, я розумів, що Вінницька область наступна… Я не збирався тікати. Було прийнято рішення тримати оборону кожного села і міста нашої області. Я дякую усім тим, хто з перших днів повномасштабного вторгнення протистояв ворогу: силам оборони, рятівникам, лікарям, енергетикам, волонтерам, бізнесу, аграріям, усім вінничанам, які в єдності працювали і працюють заради нашої перемоги.

Сьогодні ситуація в області контрольована. Поточні завдання з мобілізації виконуються, війсь­кові частини та з’єднання, які виконують завдання на передовій, доукомплектовуються.

Залучили науковий потенціал і розробили власну програмно-тех­нічну систему з протиповітряного захисту, яка пройшла всі від­повідні тестування. Вінницьку систему тепер використовують інші області. Також, у взаємодії з військовими структурами, в області виконані завдання із захисту об’єктів критичної інфраструктури Вінниччини. Особлива увага була приділена захисту південного кордону області.

– Власне, про кордон. Вінниччина межує з Придністров’ям, чи існує загроза з того боку, зважаючи на сьогоднішню ситуацію в Молдові?

– Загроза є завжди, коли там базується військовий контингент ворожої країни з чималим військовим арсеналом. Але хочу запевнити вінничан, зокрема мешканців прикордонних громад, — ми готові дати відсіч. В області збудовані потужні інженерно-оборонні споруди та підготовлено багато несподіванок для ворога. У них шансів немає. Я навіть пропонував їм здаватися в полон. Вибір у них невеликий: або полон, або смерть. Про таку мою пропозицію навіть писали їхні пропагандистські ЗМІ.

– Попри відсутність активних бойових дій область не уникла ракетних обстрілів. Яка ситуація в Ладижині після пережитих влучань?

– Ризики ракетних обстрілів нікуди не ділися. З перших днів війни були удари по військових і цивільних об’єктах, тепер б’ють і по об’єктах критичної інфраструктури. Ми мали влучення по Вінницькому аеропорту, військовим частинам. Трагічним для усіх нас стало 14 липня, де на площі Перемоги, у центрі міста, від російських ракет загинуло 28 осіб, серед них троє дітей. В усіх ситуаціях працювали цілодобово зі всіма службами, аби оперативно надати допомогу постраждалим та впоратись з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Дякую усім службам, що на високому професійному рівні виконували свою роботу: рятували, лікували, будували, ремонтували.

Ми витримали цю зиму, хоча Вінниччина постійно зазнавала ракетних ударів, внаслідок чого і була пошкоджена Ладижинська ТЕС, і люди залишилися в місті без тепла… За 7 своїх каденцій колишній міський голова Ладижина Коломєйцев, який просто втік з країни, не забезпечив у місті альтернативного опалення. Можна ж було зробити газове, твердопаливне, але цього не сталося, і, фактично, Ладижин забирав стільки електрики, скільки всі сусідні громади (Бершадь, Чечельник, Тростянець), разом узяті. Відтак, коли ТЕС була пошкоджена, обігрівати помешкання в Ладижині було вкрай важко. Завдяки спільній роботі всіх органів та служб нам вдалося уникнути енергетичного колапсу в місті. Моє завдання було організувати командну роботу, яка б швидко реагувала в екстреній ситуації. Штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації воєнного характеру працював майже в цілодобовому режимі, що дало практичний результат. Зізнаюсь, для мене це був особистий виклик як для очільника області. Наразі ситуація у місті стабільна, в оселях тепло. Війна — не час для зволікань: екстрені ситуації вимагають екстрених дій.

Зараз в області створений резерв з матеріалів, які потрібні для ліквідації будь-яких наслідків, виходячи з практики одного року війни. Дякую тим громадам, які долучилися до формування цього резерву та допомоги силам оборони Вінницької області. Очільники цих громад розуміють, що головне для їхніх мешканців — безпека.

«Вінницький бізнес адаптувався до реалій війни»

– Битви виграє армія, а війну — економіка. Левова частка вінницького бізнесу — це сільське господарство. Яка ситуація в агробізнесі? Чи забезпечені сільгоспвиробники пальним, добривами, насіннєвим мате­ріалом?

– Аграрії тримають свій фронт. Так, торік була проблема з добривами і пальним. Але заощадливість під­приємців врятувала — мали свої резерви, посівну завершили і непоганий урожай зібрали. Багато проблем вирішувалися у ручному режимі, десь були конфісковані російські добрива, намагалися налагодити логістику засобів захисту з Європи.

Сьогодні на ринку є все, бракує лише обі­гових коштів у аграріїв. Мінеральними добривами на весняно-літній період забезпечені на 35% (до початку посівної кампанії аграрії матимуть необхідну кількість добрив), вистачає і паливно-мастильних матеріалів. Структура посівних площ у поточному році дещо зміниться: менше буде площ під зерновими культурами, а більше під технічними — овочами, картоплею та кормовими культурами.

Щодо викликів, то головний — це зберігання зерна і реалізація, яка сповільнилася через зменшення експортних можливостей. Хоча кожен виклик можна розглядати як нову можливість. Що маю на увазі? Раніше аграрії збирали урожай, вивозили його в порт, продавали і чекали на новий сезон. Нині зерновий коридор обмежений, що спонукає до пошуку нових експортних можливостей або створення переробної промисловості, яка збільшує додану вартість. Успішний кейс реалізував Павло Каленич з Ольгополя. Вирощені культури використовуються для харчування в тваринництві, а молоко з ферми — на переробку. Так з поля виходить великий асортимент якісної молочної продукції під брендом Villa Milk, який можна придбати навіть у столичних супермаркетах. Зрозуміло, що це нові виклики, але і можливість не тримати зерно в елеваторах, а виробляти кінцеву продукцію: молочну, хлібобулочну, зрештою, макарони чи інші вироби.

– Торік область прийняла чимало релокованих під­приємств. Які це сфери? Який їхній внесок в економіку області?

–     270 релокованих під­приємств переїхали на Вінниччину з березня минулого року: 156 ФОПів та 114 юридичних осіб. 34 підприємства — за програмою уряду, тобто держава профінансувала їхнє переміщення залізничними чи автомобільними шляхами. Найбільше релокованих підприємств було в ІТ- сферу (34 %), торгівлю
(25 %), переробну промисловість (15 %), сферу послуг (12 %), транспорт і логістику
(6 %), сільське господарство
(2 %). У цих сферах створено майже 1300 робочих місць.

На кінець минулого року 19 підприємств повернулися в рідні міста та відновили роботу на старих локаціях. Для тих, хто вибрав нашу область, аби розвивати свій бізнес, створена група спеціалістів із релокації. Вони напрацювали базу даних по підприємствах, які можуть прийняти на свої потужності релокованих. І маємо вже кілька успішних кейсів колаборації, коли релоковане підприємство за кілька днів запускає виробництво на базі діючого. Яскравий приклад — Брацлав, де місцева компанія ТДВ «Брацлав» прийняла на свої площі 6 релокованих підприємств. Вони підсилили один одного, і це дозволило не просто наростити виробничі потужності, а розширити асортимент, поліпшити менеджмент і вийти на збільшення експортних позицій.

Наразі виграє той бізнес, який зуміє швидко адаптуватися. Один з прикладів — підприємство «ПромАвтоматика Вінниця». На початку війни вони були змушені зупинитися. А вже з березня 2022 року почали виробництво пристроїв Bandera — це портативні джерела для забезпечення критично важливого резервного електроживлення різної ємності. Зрозуміло, що переорієнтуватися було нелегко, бо це пошук комплектуючих, запчастин, логістика, але підприємству вдалося зберегти свій виробничий та людський потенціал, а ще підсилити потрібними пристроями наших військових.

– Війна вигнала з власних домівок мільйони українців. Як вони почуваються на Він­ниччині, у статусі нових вінничан?

– Левова частка внутрішньо переміщених осіб зупинилася у громадах. 95% вимушених переселенців проживають у приватних домогосподарствах, а не в колективних центрах. Люди, які знайшли прихисток від війни на Вінниччині, отримують державні виплати. На сьогодні в області офіційно зареєстровано понад 173 тисячі осіб ВПО, серед яких більше 50 тисяч — діти. Маємо збільшення навантаження на галузь охорони здоров’я, соціальну та освітню галузі. З перших днів війни ми тісно співпрацюємо з міжнародними фондами, благодійними та громадськими організаціями для залучення гуманітарної допомоги на Вінниччину. Люди, які постраждали внаслідок війни, вкрай потребують нашої уваги та підтримки. Маємо усвідомити, що життя в громаді, області, державі — це наша спільна справа.

І поки наші бійці тримають оборону на передовій, ми маємо формувати надійний тил, щоб не соромно було дивитися їм в очі після Перемоги. А вона точно скоро буде. Дякую силам оборони, нашим ЗСУ, вічна пам’ять усім, хто віддав своє життя за Україну.

Сергій ГОДУН

Посилання на джерело: https://bit.ly/3St13bK